nat
Я намагаюся щороку вивозити сина на море. Цього року теж поїдемо. Сестра про це знала і підбивала клини, щоб я взяла з собою її доньку, мою племінницю. Але
Я обернулася. Жінка однією рукою намагалася закрити сумку, другою трималася за поручень в маршрутці, а телефон притискала до вуха плечем. Їй явно було незручно розмовляти — це було
Юлія прокинулася рано, коли сонце тільки готувалося піднятися над дахом будинку навпроти. Скоро буде світити прямо в вікно. Юлія спустила ноги з ліжка, посиділа трохи, прислухаючись до себе.
І це мене якраз-таки і насторожує: як взагалі таке можливо? Зараз поясню. Аліні – 39 років. Розумниця і красуня, переїхала до Києва 15 років тому. Заміж не вийшла,
Минуло вже п’ять років, як ми відгуляли весілля. Мені зараз 60 років, а чоловіку – 65. Нічого дивного, що я вийшла заміж в 55 років… У наш час
Ми з дружиною вже на пенсії, діти дорослі, живуть окремо. Дружина моя жінка досить бадьора й активна, могла б ще попрацювати – на пенсію сильно не розгуляєшся. Але
Як не працювала моя сестра над правильністю доньчиної мови, племінниця наполегливо вимовляла замість букви К букву Т. – Що росте у бабусі в городі? – діймали ми дитину.
Юля любить його. Любить все, що пов’язано з ним. Любить, як він ходить, як спить, як він прокидається вранці, і навіть як він ледь заїкається. Юлька окрилена цією
Катя стала зовсім дорослою, 18 років – вступила у економічний виш, жила в гуртожитку, не слухалася батьків і вважала себе самостійною. Її батьки, Саша і Уляна, були розлученні,
З колишнім давно не спілкуємося. Дзвонить недавно, запитує, чи можна заїхати. Так заїжджай звісно, чому б і ні. Приїхав через годину. Нагодувала його борщем, чаєм напоїла з налисниками.