Мама вранці зателефонувала. Каже, передають затяжні зливи на цілий тиждень. Якщо ми сьогодні картоплю не викопаємо, вона вся зогниє в землі. Весь урожай піде нанівець. Ти хочеш, щоб мама взимку без власних запасів залишилася? — Але ж у неї є сусіди, можна когось попросити допомогти за невелику плату, — спробувала заперечити я. — А цей день більше ніколи не повториться. — Ой, не вигадуй, — зітхнув Богдан. — Навіщо витрачати зайві кошти, коли в неї є дорослий син? І взагалі, у тебе ж тато на машині, він усе одно збирався приїхати. Ось нехай тебе й відвезе додому. А я ввечері повернуся, привезу свіжої картоплі, приготуєш щось смачненьке. Усе, мені ніколи розмовляти, я вже за містом, під’їжджаю до села. У слухавці почулися короткі гудки. Я опустила руку з телефоном і ще кілька хвилин просто дивилася у вікно. Дивне відчуття порожнечі розливалося всередині. Здавалося, що в цей момент між мною та чоловіком виросла невидима, але дуже міцна стіна. Він поставив на одну шальку терезів першу зустріч із власною дитиною, а на іншу — мішки з городиною. І вибір зробив не на нашу користь. У двері палати легенько постукали. На порозі з’явилася привітна медсестра в охайному блакитному костюмі. — Ну що, матусю, ви вже зібралися? — усміхнулася вона. — Ваші рідні вже внизу, у залі очікування. Молодий тато, мабуть, уже весь хвилюється, місця собі не знаходить! Я спробувала усміхнутися у відповідь, хоча на душі було неймовірно гірко
— Іринко, ти ж доросла жінка, навіщо ті повітряні кульки, якщо в селі городина в землі пропаде? Ця фраза мого чоловіка Богдана в одну мить перекреслила все, у
Сто доларів для бабусі
Того теплого травневого вечора біля київського МакДональдса було людно. Люди поспішали у своїх справах, хтось сміявся з друзями за столиками просто неба, хтось поспіхом ніс пакети з покупками.
І що з того? Ти ж мені не дружина, — кинув Артем так буденно, ніби це було щось само собою зрозуміле
— Оксано, ну а чому це я раптом маю розв’язувати твої проблеми? Мені й самому кошти потрібні, знаєш. — Ми ж разом. — І що з того? Ти
Коли родичі з Одещини приїхали жити в столицю і попросилися до Тетяни, вона не хотіла, але впустила пожити їх на деякий час. Той час вже давно минув, а сестра з сім’єю обжилася і з’їжджати не збирається
Мар’яна завжди мріяла про своє помешкання на сонячному березі моря, вона дуже любила Одесу. Про переїзд на південь жінка замислювалася досить давно. Чоловік Михайло підтримав ідею Мар’яни, сподіваючись,
Доброго дня, Олеже. А я вже думав, що ти за кордоном давно, бо ми ніяк не могли з тобою зв’язатися, – сказав Дмитро далекому родичеві з порогу. А той аж притих, розхвилювався
Олег був тим далеким родичем, який згадував чомусь про існування своєї рідні лише тоді, коли потрібна була йому якась допомога. Цього разу, як і в усі минулі рази,
Коли не вистачало вже зовсім на життя, я попросила свекруху, щоб вона з дитиною сиділа, а я вийду на роботу. Чоловік, як дізнався, розсердився, мовляв, мамі до пенсії ще багато років треба працювати, щоб я не чіпала її
Мені зараз 30 років, і моє життя наче вже стало досить таки визначеним, на сьогоднішній день – я мати дворічної донечки, дружина та домогосподарка. Я постійно, скільки себе
Ти поставила мокру чашку просто прямо на стіл? — свекруха кивнула на маленьку калюжку води, яка, взагалі, була ледь помітною. Люба дивилася здивованими очима на неї. — Та це ж просто вода. Та мати чоловіка аж почервоніла
— Ти знову щось не так робиш! — голос Світлани Олексіївни прозвучав різко, але впевнено, ніби вона вже звично командувала кимось. Люба здригнулася, але не зупинилася. — І
Галина Петрівна знову набрала номер доньки, але її телефон уже був вимкнений. Жінка безцільно оглянула кімнату й завмерла
— Олю, коли ти зможеш приїхати? — жалібно питала телефоном Галина Петрівна у своєї доньки. — Мені зовсім зле! — Мамо, я зайнята, вибач, — відповіла Оля. —
Я тут зовсім випадково дізнався. У нас, виявляється, учора в гостях, поки мене не було вдома, Руслан був! – не питаючи, а стверджуючи, промовив чоловік
— Привіт, Уляно! – привітався Олег із дружиною по телефону. – Дуже зайнята, не відволікаю тебе від роботи? — Привіт, Олежик! – радісно відповіла дружина. – Та я
Як ти вже все вирішив? Синку, треба перевірити, чи вона нам підходить! – пані Світлана зовсім не радісно сприйняла новину про те, що її єдиний син Андрій вирішив одружитися. – Мамо, головне, щоб вона мені підходила. А я люблю Наталю, і впевнений, що вона стане для мене найкращою дружиною, – на повному серйозі відповів Андрій. – Тому, готуйся до весілля. У Світлани не було що сказати, адже син уже дорослий, і може сам вибирати, але вона чомусь була впевнена, що син прийняв поспішне рішення, і не така дружина йому потрібна
– Як ти вже все вирішив? Синку, треба перевірити, чи вона нам підходить! – пані Світлана зовсім не радісно сприйняла новину про те, що її єдиний син Андрій

You cannot copy content of this page