Юля любить його. Любить все, що пов’язано з ним. Любить, як він ходить, як спить, як він прокидається вранці, і навіть як він ледь заїкається.
Юлька окрилена цією любов’ю. Правда, часті відрядження засмучують, але кожен раз він повертається. І це щастя. Є ще дружина, з якою він не живе, але ніяк не може розлучитися. Вірніше, вона не дає розлучення.
Заміж Юлька дуже хотіла, хотіла подарувати коханому малюка.
– Петре, а ти хочеш дітей? – якось увечері запитала Юля.
– Мені все одно, – байдуже відповів Петро.
«Це тому, що своїх не бавив», – подумала Юля. Коханий розповідав, що є у нього донька. Тільки матір її йому не давала виховувати. Дівчинці вже п’ять років, а вона все за неї робить, носиться з нею, як писаною торбою. «Нашого малюка будемо виховувати удвох» – мріяла Юля.
Зуб у Юлі розболівся в той день, коли Петро поїхав у відрядження.
Зайнявши чергу, Юля сіла біля літньої жінки. Сиділи мовчки. Хтось виходив, хтось заходив, черга повільно просувалася. До кабінету підійшла молода жінка з коляскою. Побачила сусідку Юлі, зраділа:
– Доброго дня, Тамаро Петрівно. І у Ви тут. Зараз моя черга, можна Настуню з вами залишити?
– Так звісно. Моя черга нескоро.
В цей час медсестра покликала:
– Василенко є? Заходьте.
Жінка зайшла, залишивши коляску. Юля звернула увагу на дитину і витримала, запитала:
– Що з нею?
– Це мої сусіди, – почала розповідати жінка похилого віку. – У Настусі серйозні проблеми, а залишити її ні з ким. Ось мама всюди з нею і ходить. Батько пішов від них відразу, коли дізнався про негаразди з донею. Гроші якісь платить, а розлучення не дає.
Каже, відмовся від моєї допомоги, тоді розлучимося. А як Танюша може відмовитися, настуні ж постійно потрібні дорогущі препарати, масажики і ще безліч всього. Чоловік її знайшов іншу, живе розкошуючи, а Танюшка ледь кінці з кінцями зводить.
– Нічого собі, а та жінка знає, що у його дитина потребує особливого догляду?
– Та хто ж знає?
Юля посміхнулася дівчинці, а та посміхнулася у відповідь посмішкою Петра. Юлю навіть зуб перестав турбувати від здогадки.
За тиждень, поки Петро був у відрядженні, Юля вже багато вивідала, довідалася, переживала, але прийняла рішення.
Двері в квартиру відкрилася, зайшов усміхнений Петро. Юля сиділа на кухні, підперши голову долонями:
– Прийшов? Он твої речі, забирайся!
– Юленько, що трапилося?
– Що трапилося? А трапилося те, що ти совісті не маєш і не мав ніколи, мабуть! Ти знаєш, що із твоєю донечкою і спокійнісінько собі живеш? Ти знаєш як твоїй дружині з нею?
– А я причому? Їй ще в перший день пропонували відмовитися від неї…
– Іди з очей моїх, – перебила його Юля. – Бачити тебе не хочу. Ніколи.
Петро знизав плечима, не розуміючи, за що виганяють, взяв сумки і вийшов з квартири.
Фото ілюстративне.
