Дозвілля

Катерина ніколи не знімала рукавичок на людях. Навіть коли липнева спека перетворювала столичний асфальт на розплавлену смолу, а перехожі шукали рятунку в затінку каштанів, вона ховала долоні у

Літній ранок дихав прохолодою, коли синій автомобіль звернув із траси на розбиту ґрунтовку, що вела до дачного кооперативу. На пасажирському сидінні сиділа Мар’яна. Вона дивилася на стрункі сосни

У кожної родини є свої негласні правила, свої улюбленці та свої «громовідводи». У нашому домі роль святині, на яку навіть дихати заборонено, завжди належала моїй старшій сестрі Марії.

У нашій родині завжди існував негласний поділ. Скільки себе пам’ятаю, світ ділився на дві нерівні частини. На одному полюсі була я, Софія – дитина-скеля, «доросла від народження», та,

У кожного з нас є свої уявлення про красу, але інколи вони набувають химерних форм. Моя мама завжди мала особливий пунктик. Знаєте, є люди, які оцінюють інших за

Олена Степанівна, моя свекруха, за будь-якої нагоди любила повторювати, що вона – людина залізобетонних принципів. – Якщо у людини немає внутрішнього стрижня та правил, то це не особистість,

Життя часом робить такі круті віражі, що не встигаєш за кермо вхопитися. Наш сімейний поворот стався на початку лютого. Фірма, де мій Андрій майже вісім років пропрацював провідним

Ми з моїм Богданом разом уже майже чотири десятиліття. Скоро будемо збирати всю родину за великим столом, щоб відсвяткувати рубінове весілля. Дивлюся на спільні фотокартки, де ми ще

Шість років мого життя минули під монотонне цокання старого годинника та специфічний запах ліків, який, здавалося, назавжди в’ївся в шпалери нашої двокімнатної квартири на околиці Тернополя. Шість років

Дорога здавалася нескінченною. Мар’яна затамувала подих, притулившись лобом до прохолодного, трохи припорошеного пилом скла плацкартного вагона. За вікном у напівтіні весняних сутінків миготіли знайомі й водночас чужі краєвиди: