Як не працювала моя сестра над правильністю доньчиної мови, племінниця наполегливо вимовляла замість букви К букву Т.
– Що росте у бабусі в городі? – діймали ми дитину.
– Тарирпля, мортва, тапуста, табачти, тукутудза, – рапортувала дитина, і, увійшовши в раж, продовжувала: – банани…
Бабуся раділа банановому урожаю на своєму городі і вигукувала нам:
– Відчепіться від дитини, хай говорить, як хоче!
А ми сумували, що у нас в родині росте носій дефекту фікції, і вирішили неодмінно здати дитину логопеду для дослідів.
Приходить моя сестра до логопеда, приводить до нього свою дефективну донька і каже:
– Ось, доктор, рятуйте. Не вимовляє букву К, така проблема, така проблема, хоч у вир головою.
Ну і сльозу материнську, звісно, по щоці рукавом розмазує.
Доктор на нашу дівчинку зверху вниз подивився і каже:
– Скажи «каша».
– Таша.
– Скажи «коло».
– Толо.
– Скажи «клоун».
– Мені набридло, – сказала наша дівчинка. – Ходімо краще у нас на балтоні твіточки поливати. Цур, я поливаю тольорові, а ти – білі.
Логопед здивувався і каже:
– А ти вже й кольори знаєш?
Племінниця теж здивувалася і відповідає:
– Знаю.
– Це якийсь колір?
– Синій.
– А це?
– Жовтий.
– А це?
– Колір морстої хвилі.
– І вірші знаєш?
Далі логопед вислухав кілька віршів, пісню про Глафіру (ми з бабусею навчили, досі пишаюся) і завершився концерт кружлянням дівчинки по кабінету, тому що будь-який виступ повинен закінчуватися танцями.
Після всього побаченого логопед повернувся до моєї сестри і сказав:
– У мене там в коридорі сидить п’ятирічний хлопчик, словниковий запас якого обмежується словами «мама», «баба» і «дай», а також другокласник, до сих пір говорить «пивіт» і «фифка». А ви приводите до мене дівчинку, яка в рік і 8 місяців знає всі кольори, включаючи колір морської хвилі, розповідає вірші, співає пісні, вміє придумати для дорослої людини розвагу у вигляді поливання квітів на балконі, і переживаєте, що вона не вимовляє одну єдину букву з усього алфавіту. Беріть її, матусю, за руку, ведіть додому поливати квіти, і щоб в найближчі три роки я вас тут не бачив!
А через місяць з невеликим племінниця по телефону радісно повідомила мені:
– А я вмію говорити букву К! Приїжджай і привозь мені конфетки!
Я сьогодні згадала і розповіла цю історію тій самій племінниці, якій тепер вже 15 років, і яка зателефонувала мені, щоб поділитися сумом: вона пише книгу і у неї ніяк, ну ніяк не виходить вступна частина.
Далі все нормально, а вступна частина не подобається.
Послала її лісом і веліла з цього питання в найближчі три роки не дзвонити …
Автор: Віталія Япритопала.
Фото ілюстративне.
