Я намагаюся щороку вивозити сина на море. Цього року теж поїдемо. Сестра про це знала і підбивала клини, щоб я взяла з собою її доньку, мою племінницю.
Але я вже разок повелася на вмовляння, складнішої поїздки у мене ще не було.
Ми з чоловіком розлученні, у нього вже інша сім’я. Ми з сином живемо вдвох. Батько епізодично з’являється в житті дитини, справно платить допомогу, на тому і дякую. Я не скаржуся, насправді вдячна, багато батьків від допомоги втікають, як від вогню.
Синові вже п’ять років, він ходить в садочок. Я вийшла на роботу, заробляю непогано, тому намагаюся щоліта возити сина на море. Минулого року поїздка не вийшла, в позаминулого минула так, що не хочеться і згадувати, тому в цьому дуже хочеться нормально відпочити.
Поїздка в 2019 році не вдалася завдяки племінниці і сестриці моїй. Відпочинок вони зіпсували від початку і до кінця. Хоча спочатку нічого не віщувало. З сестрою і племінницею я бачуся не дуже часто, живемо далеко, та й дім робота, не до гостей. Тому коли надійшла пропозиція взяти доважком ще і племінницю, відторгнення у мене ця думка не викликала.
Валерії було 9 років, вік, в якому дитина вже вміє чути і слухати. В наші короткі зустрічі вона справляла враження вихованої спокійної дитини. Та й сестра обіцяла, що проблем не буде.
– Вона і з братиком зможе посидіти, щоб ти покупалася. Лерка у мене кмітлива. Всі витрати я, звісно, беру на себе, ну там проїзд, харчування, проживання. Так що не переживай, все буде добре. І дякую тобі, самі ми ще невідомо коли виберемося.
Я й повірила. По грошах сестра не обманула – вона купила квитки, дала грошей мені з собою на обов’язкові потреби і на капризи Валерії. Але проблеми почалися ще в літаку.
Я вирішила, що з двома дітьми в поїзді я просто не зможу, було вирішено летіти. При посадці Лера вела себе пристойно, мабуть, тому що мама поруч була. Концерти з заявками почалися після злету. То їй жарко, то вуха заклало, то вона хоче пити, то туалет, то їй терміново треба до віконця, то дай їй розмальовку. У мене малий поводився спокійніше, ніж вона.
Вередувала вона всі два тижні. На пляжі їй жарко, в морі їй мокро, а коли додому, я не буду це їсти і так до нескінченності. Витягнути її на пляж взагалі було пригодою. Вона навіть прикидалася, що нездужає, щоб залишитися в номері дивитися телевізор.
– А ти навіщо на море приїхала? Телевізор можна було і вдома дивитися! – Я вже кипіла і булькала. Ось мені теж задоволення, стояти з сумками, дитиною на руках і вмовляти цю капризулю.
– Я думала, що там весело, а там нудно.
А ще вона регулярно дзвонила скиглити мамі, моїй сестрі. Якщо не знати правди, то здавалося, що дитину відправили не на море, а працювати на город. Сестра потім передзвонювала мені.
– Що у вас там сталося? Лера знову дзвонила, плакала.
– Та нічого у нас не сталося. Вона хотіла на банані покататися, а я не дозволила. Даремно? Треба було дозволяти?
– Ні звичайно! Просто наступного разу гуляйте десь в іншому місці, щоб вона не бачила таких небезпечних атракціонів і їй не хотілося на них кататися.
– Як ти собі це уявляєш? У гори піти? Тут по всьому пляжу якісь розваги розкидані.
Подібні розмови були кожен день. Лері приділялося більше часу, ніж маленькій дитині.
Я вимоталася за цю відпустку так, що мені був потрібен ще один відпочинок. Найщасливішим днем за всю відпустку був день, коли я здала Леру назад з рук на руки сестрі.
– Ой, яка ти засмагла! Підросла навіть, мені здається, – захоплювалася дочкою сестра. Знала б вона, чого мені тільки коштувало, щоб на цій дитині хоч якийсь загар був.
Загалом, зареклася я кудись ще їздити з племінницею. Тому зараз я мужньо відбиваю нападки сестри.
– Ну Лера ж виросла, вона вже так поводитися не буде. Вона дуже проситься на море, – вмовляє сестра.
Але я відпочинком ризикувати не хочу. Ці два тижні я хочу присвятити собі і синові, а не вередуючій племінниці.
Фото ілюстративне
