– Ти коли вже влаштуєшся на роботу, синку? – голосно спитав мій чоловік, навіть не повернувшись від телевізора. – Ми з мамою не можемо весь час годувати тебе на дурняк. Я ледве не впустила кухоль з узваром, коли почула це різке запитання. Ще б пак, мій Олег, зазвичай стриманий і спокійний, сьогодні явно не добирав слів. А наш син, Максим, тільки скривився: – Тату, ну серйозно. Я щойно повернувся, дай мені хоч пару днів оговтатися!
– Ти коли вже влаштуєшся на роботу, синку? – голосно спитав мій чоловік, навіть
Я ніколи не пробачу свекрусі те, що вона “вчудила” на нашому з Іваном весіллі. Так, весілля ми відгуляли в селі, бо так мріяли, але хіба це привід на таке ставлення? Коли пані Людмила після нашого першого танцю вигукнула: – Ну що, Орисю, тепер ти задоволена? Стільки зусиль, а результат – так собі. Хоча для тебе, певно, це межа мрій!, – я не стрималася, як і моя мама
Я ніколи не пробачу свекрусі те, що вона “вчудила” на нашому з Іваном весіллі.
Ми зібралися в Дениса та Юлі на кухні. Я допомагала трохи з вечерею, а потім ми сіли за стіл. Юля виклала курячий суп, розливала чай, а діти весело галасували про якусь шкільну пригоду. Звична сімейна ідилія. І от я вирішила перейти до головного. – Я купила квиток до Таїланду, – мовила я, відклавши ложку. – Виліт через три тижні. Усі замовкли. Денис спочатку знітився, немов не зрозумів, що я сказала. Юля припинила роздавати хліб. Катруся й Марко втупилися в мене широко розкритими очима
– Мамо, що за дивні ідеї? – Денис підвищив голос, а я відчула, що
Я не рахував грошей. Ми були разом, і це було головне. Але з часом я почав помічати, що щось не так. Марина ніколи не пропонувала розділити витрати. Вона не замислювалася про побутові рахунки, не питала, як можна допомогти. Вона жила на всьому готовому, а я мовчки тягнув усе на собі
Для моєї дівчини я бездонна криниця. Вона бере у мене гроші й думає, що
– 150 тисяч гривень?! – я мало не перелила на себе чай, коли Мирослав зачитав повідомлення від своєї матері. – Це що, бюджет на квартиру? Він винувато глянув на мене, крутячи телефон у руках. – Вона хоче, щоб наше весілля було на рівні. – На рівні кого?! – не витримала я. – На рівні якого століття? Вона що, вважає, що я з олігархічної родини?
– 150 тисяч гривень?! – я мало не перелила на себе чай, коли Мирослав
Але я зрозуміла, що хтось зверху прямо зараз говорить зі мною
Одного разу, шість років тому, я насилу прокинулась вранці і стала варити кашу. Була
– 20 тисяч гривень? – здивовано вигукнула я, дивлячись на папірець, який мама нещодавно знайшла у татовій кишені. – Звідки така сума? Батько, здається, і не збирався відповідати. Він стояв біля нашого старого серванта, порпаючись у власному гаманці, мов не чув мого запитання. Мені аж терпли руки від напруги. Бо я, Андріана, його донька, завжди знала одну просту річ: він на нас економить усе, навіть зайву копійку, зате ніколи не скупиться на свої власні забаганки
– 20 тисяч гривень? – здивовано вигукнула я, дивлячись на папірець, який мама нещодавно
Свекруха прийшла до нас о шостій ранку, постукала тихенько у двері спальні, а тоді почала верещати на весь будинок: “Марто, Іване, все! Мені прийшов кінець! Допоможіть, бо мені зовсім кепсько!” Я підскочила з ліжка на рівні ноги, а Іван ледве встиг надягнути штани. В ту мить я подумала – ну все, стався черговий приплив прикрості, бо свекруха вміла розпалити драму однією фразою
Свекруха прийшла до нас о шостій ранку, постукала тихенько у двері спальні, а тоді
Я завжди відчувала, що для моєї свекрухи Галини я була мов колючка в оці, яка дратувала її щодня. Але ніколи не могла уявити, що вона зайде аж так далеко, щоб зруйнувати наш шлюб із Богданом та змусити мене тремтіти на холодній вулиці посеред ночі
Я завжди відчувала, що для моєї свекрухи Галини я була мов колючка в оці,
Я зайшла додому і побачила, як свекруха – стоїть на драбині у моїй спальні та знімає штори. Мій подив змінився обуренням, коли я помітила, що вона скористалася власними ключами, аби проникнути до нашої квартири без попередження. – Галино Петрівно, що ви робите? – стримуючи голос, запитала я. – Олю, не хвилюйся, – недбало кинула вона, не злазячи з драбини. – Я помітила, що ваші штори в пилюці. Треба ж їх випрати, аби Артем не дихав цим брудом. У мене ж ключі на екстрений випадок, от я й вирішила не чекати.
Я прокинулася сьогодні з такою неймовірною ідеєю, що аж посміхнулася до власного відображення в

You cannot copy content of this page