Дозвілля
– Бабусю, привіт! – почула я голос Оленки наступного дня. – Мені потрібні гроші, ти ж знаєш, навчання дороге. Допоможеш? Я відчула, як в середині мене щось стислося. Учора був Тетянин день, мої іменини, і я чекала бодай коротенького дзвінка. Телефон уперто мовчав увесь день, а тепер от вона дзвонить. Серце калатало, та я тихо відповіла. – Так, звісно. Але ти пам’ятаєш, що вчора було моє свято? У слухавці запала мовчанка
– Бабусю, привіт! – почула я голос Оленки наступного дня. – Мені потрібні гроші,
Дозвілля
– Поки ти ще при здоровому глузді, перепиши свою квартиру на мого чоловіка! — наполягала невістка
Валентина Павлівна повільно помішувала ложечкою охолоджений чай, дивлячись у вікно на листя, що плавно
Дозвілля
Кава заледве зварилася і Ольга налила собі її в улюблену чашку і сіла біля вікна. Вона розуміла, що якщо каву їй ще пощастило зварити, то вечерю, швидше за все, не вдасться. Запалає лише одна конфорка, і навіть та – з часом почала диміти. «Треба було купити нову ще минулого року», – подумала Оля і вирушила в магазин у пошуку нової плити, а натомість вона зустріла своє щастя
Кава заледве зварилася і Ольга налила собі її в улюблену чашку і сіла біля
Дозвілля
Ти ж збираєшся вступати влітку до університету в столиці. А в них там гарні зв’язки, знайомства. Такі контакти тобі точно не завадять
— Марто, будь завтра вдома до шостої вечора! — сказала дівчині мати, Галина, заходячи
Дозвілля
Софія вже півроку жила в кімнаті, яку винаймала в тітки Галини. Насправді кімнатою це було важко назвати: голі стіни, матрац на підлозі замість ліжка, невеличкий столик, на якому вона й їла, й писала конспекти
Софія вже півроку жила в кімнаті, яку винаймала в тітки Галини. Насправді кімнатою це
Дозвілля
Вона з самого початку знала, що Ірина не гідна їх сина. Ще коли Марко привів її до будинку, Софія Іванівна відчула, що ця жінка принесе лише нещастя, так і сталося
— Я, мабуть, нічого не розумію у тому, як живе сучасна молодь, — подумала
Дозвілля
– Свою дитину сама забезпечуй. І навіть не думай подавати на аліменти, — заявила колишня свекруха, – інакше сильно пошкодуєш
— Навіщо ви втручаєтеся в наші стосунки, Валентино Віталіївно? — запитала Майя, дивлячись колишній
Дозвілля
Чоловік із жінкою побігли у бік собаки. Зрозуміло, що вона кличе людей. Але чим ближче вони підходили, тим більше собака гавкав на них
Десь о 4-й ранку за будинками почав голосно гавкати собака. До 5тої години гавкіт
Дозвілля
Після прощальної церемонії за чоловіком, в квартиру зачастила свекруха. Спершу я думала, це така свого роду, підтримка. Але згодом вона заговорила інакше. – Я б хотіла, щоб ти і надалі продовжувала бути нашою родиною, а це буде можливо, якщо ти вийдеш заміж за мого молодшого сина. – За Бориса? Ви геть розум втратили? Я не дозволю вам втручатися в моє життя. – Того дня свекруха пішла, але за декілька днів на мене чекало повідомлення з суду. А всьому виною квартира, в якій я прописана
— Ти будеш частиною нашої сім’ї завжди, Ярино, щоб люди не говорили, — сказала
Дозвілля
Не встигла я навіть роззутися, як двері гримнули, і у квартиру зайшов Артур зі своєю черговою “дівчиною тижня”. Висока, зухвала, з нафарбованими губами й мішком брендових речей на руці, вона одразу ж оглянула мене, ніби перевіряючи, чи я гідна її уваги
Я не можу стриматись, коли мова заходить за мого брата. Я ніколи не називала

You cannot copy content of this page