Дозвілля
– Марʼяно, ну чого ти накручуєш себе? Подивіться на неї! Чоловіки відпочивають, ніхто нікого не чіпає, всі живі-здорові. Розслабся, це ж життя, треба вміти ловити момент.
Літній ранок дихав прохолодою, коли синій автомобіль звернув із траси на розбиту ґрунтовку, що
Без рубрики
Тато приїхав
У музичній залі дитячого садочка було людно. Мами поправляли донечкам бантики, татусі налаштовували телефони
Дозвілля
Я щиро співчуваю мамі. Справді, у її віці виховувати маленьку дитину – це колосальне навантаження, яке виснажує і морально, і фізично. Але де в цій схемі моя провина?
У кожної родини є свої негласні правила, свої улюбленці та свої «громовідводи». У нашому
Історія
Сто доларів для бабусі
Того теплого травневого вечора біля київського МакДональдса було людно. Люди поспішали у своїх справах,
Дозвілля
– Мамо, тату, – я намагалася говорити максимально спокійно, хоча всередині все тремтіло. – Ви вже дарували їй житло. Вона його втратила за лічені місяці. Ви дійсно хочете наступити на ті самі граблі?
У нашій родині завжди існував негласний поділ. Скільки себе пам’ятаю, світ ділився на дві
Дозвілля
Я прийняла рішення, яке вважала єдино правильним – я все розповіла Матвію. Попередила його про материнські плани, щоб він був готовий і захистив Аліну від цього всього.
У кожного з нас є свої уявлення про красу, але інколи вони набувають химерних
Дозвілля
– Марин… Ну, якщо подумати тверезо, без емоцій, – тихо почав він, не підводячи очей. – Мама дійсно тоді витрачала свої вихідні й будні. Їй було важко їздити через усе місто в забитих автобусах. Вона ж не вигадує, що сиділа з малим.
Олена Степанівна, моя свекруха, за будь-якої нагоди любила повторювати, що вона – людина залізобетонних
Дозвілля
– Ну що, скептику мій, – переможно мовив Андрій, роззуваючись у коридорі. – Чому не зустрічаєш героя з оркестром? Я офіційно працевлаштований!
Життя часом робить такі круті віражі, що не встигаєш за кермо вхопитися. Наш сімейний
Дозвілля
– Сину, Марічці ми лише допомогли з першим внеском, усе інше вона заробила і сплатила сама, – вкотре пояснював батько. – Влаштуйся на стабільну роботу, почни відкладати, і ми підставимо плече.
Ми з моїм Богданом разом уже майже чотири десятиліття. Скоро будемо збирати всю родину
Дозвілля
– Усе це старе ганчір’я – на смітник, – розпоряджався він, пакуючи речі бабусі Юстини у великі чорні пакети. – Воно тільки сирістю й хворобами пахне. Пора жити для себе.
Шість років мого життя минули під монотонне цокання старого годинника та специфічний запах ліків,

You cannot copy content of this page