— Я тобі не банкомат! — викрикнув Віктор дружині, яка захворіла, після десяти років, прожитих за її рахунок
— Я тобі не банкомат! — викрикнув Віктор дружині, яка захворіла, після десяти років,
До мене? З речами? Що це означає? — запитала я насторожено.
Я щойно повернулася з дачі й повільно піднімалася сходами. Ніяк не сподівалася побачити біля
Я просила свекруху торт на день народження сина, а вона принесла пиріг, куди навіть свічку встромити було нікуди. — Каже: «Ти ж просила щось домашнє, без хімії, а прикраси — то вже зайві витрати, це ж не за 1 200 гривень з магазину!» Я тоді ще не знала, що саме з цього пирога почнеться зовсім інше святкування — не моє
Я просила свекруху торт на день народження сина, а вона принесла пиріг, куди навіть
Я глянула в шухляду — і стерпла. Речі були не на своїх місцях, а мій блокнот зник. — Вадиме, — сказала я тихо. — Твій тато точно тільки орхідеї поливав? Він навіть не відірвався від телефона. А я вже знала — хтось зайшов туди, куди не мав права. І наслідки ще попереду
Я глянула в шухляду — і стерпла. Речі були не на своїх місцях, а
Та годі тобі, — махнув він рукою. — Мама завжди така. Пам’ятаєш, я розповідав про Олю? Так вона її взагалі вигнала
Вишневий пиріг, який я спекла власноруч, виглядав ідеально — рум’яний, із блискучою скоринкою, що
Чоловік вимагав, щоб я звільнилась і сиділа вдома. А коли ми розлучилися — подав на аліменти з моєї зарплати
Чоловік вимагав, щоб я звільнилась і сиділа вдома. А коли ми розлучилися — подав
Я знаю, хто твоя колишня, — я пройшла на кухню і з гуркотом поставила пакети на стіл. — І що ж сталося в Олени?
— У якому сенсі твоя донька тепер житиме з нами, Тарасе? Ти нічого не
— Мамо, я поїду в Португалію, бо тут на 10 000 гривень не проживеш, — сказала донька, кидаючи валізу в багажник. А мені залишила однорічного Миколку і тишу, яку не заглушають ані гроші, ані виправдання, бо здається, вона й не планує повертатися
— Мамо, я поїду в Португалію, бо тут на 10 000 гривень не проживеш,
— А де вечеря? Чому стіл пустий? — запитав чоловік, ледве переступив поріг. — Бо в нас немає грошей! Ти ж витратив усе на брендовий одяг! — відповіла я, ледь стримуючись
— А де вечеря? Чому стіл пустий? — запитав чоловік, ледве переступив поріг. —
— Мамо, ти купила яйця? І хліб не забудь — білий, як любить Данило, — сказала Оксана, навіть не підвівши очей від телефона. Я витерла руки об фартух і подумала: невже вся моя пенсія — це просто 4 200 гривень на сімейний комфорт? Але що буде, коли я перестану мовчати?
— Мамо, ти купила яйця? І хліб не забудь — білий, як любить Данило,

You cannot copy content of this page