Світ
Коли мені виповнилося двадцять п’ять років, випадковий попутник в поїзді поцікавився: чи доводилося починати життя з нуля? Я тоді розсміялася і зухвало знизала худорлявим плечем. Навіщо? Мені подобається моє життя, і я не збираюся в ньому щось міняти. Він кивнув, збудував з рафінаду вежу і розповів, що вже тричі піднімався на вершину і тричі скочувався вниз
Зізнаюся чесно, подумала, що він або невдаха, або не вміє жити, і наївно вирішила,
Дозвілля
Цей “міський роман” мав наслідками. Ольга почуваючись недобре, розповіла усе матері. Поплакали разом і вирішили, що не потрібно, щоб люди в селі знали про те, що сталося. Гарним рішенням було закрутити з Павлом, який у Ольгу був закоханий ще зі школи і переконати його, що він скоро стане батьком
Олесю, ти знову за своє? Знову Марійку за воротами кинула, а сама з подружками
Дозвілля
Та як ти з матір’ю розмовляєш? — пихтіла від обурення жінка. — Я що тобі, в няньки наймалася? Тільки про себе і думаєш! А Аліну мені, що кинути накажеш?
— Тетяно! — промовив роздратований жіночий голос. — Не роби із мухи слона. Тобі
Дозвілля
Ти що геть з глузду з’їхала? Та нас люди засміють. У всіх онуки, як онуки, а у нас Рафаель. — Розійшовся Василь Петрович. — Мені його Рафкою називати, чи що? Ні, я їм відразу скажу, що малого потрібно назвати Михайлом
Як тільки Віра Сергіївна і Василь Петрович дізналися про швидку появу онука, їхнє тихе
Дозвілля
«І чого ж він так дивиться», — подумала Віра, — може я щось неправильно роблю, — її рухи уповільнилися, у неї ніяк не виходило відкрити паперовий пакет. А чоловік продовжував дивився на неї, не відриваючись. Вона опустила очі і намагалася зосередитися на звичних для неї діях
Дівчина хоч і працювала продавцем лише кілька місяців, та помилок намагалася не допускати. Їй
Дозвілля
Старий мій, після цього зліг. Ще й року не минуло, як я його поховала. Ось з тих пір одна і живу. Як я поїду? А раптом він живий? А може його посадили. Він приїде, а мене немає. Де ж він мене шукатиме
Ми будуємо міжнародну трасу. На нашому шляху знаходилося невелике село. Воно йшло під знесення.
Дозвілля
Подався чоловік до сільської ради аби дізнатись, як спадок на себе переоформити. Але там його запитання зустріли здивовано. А ще запитали, чому доглядаючи стареньких сусідів не подумав дізнатись кому ж належить обіцяна ними за догляд оселя
Жила в одному селі сім’я: тато, мама, і донька Марійка. Весела донечка і працьовита,
Дозвілля
Я дивуюсь Ользі. Хай і мати одиначка, хай і живе одна, але при нашій зарплатні не мати грошей, – закочує очі Катерина, – Ну що їй заважає відкладати. Отримала зарплату – відклала певну суму, а те що залишилось витрачай собі куди хочеш. Я б на її місці вже б статки мала неабиякі
– Оля сьогодні забула свій обід вдома, — розповідає Катерина в їдальні, – Скільки
Дозвілля
Коли наша бабуся десять років лежала, родичі лиш інколи відвідували з сумними обличчями. На те щоб провести стареньку в останню путь, нам з мамою і копієчки не дали, явже не кажу про поминальні обіди на яких були всі як один. Але коли дійшло діло до поділу спадку. О, тут і гроші в кожного знайшлись і час де взявся
Ми з моєю родиною живемо в невеликому містечку. Родом з цього міста моя мама,
Дозвілля
Коли Тамара повернулася на роботу, перш за все побачила порожнє вікно. Віталіка хтось усиновив. Дітвора навперебій розповідала про те, що за ним все ж таки прийшла його мама
Вітальчику було лише три роки, коли він залишився без матері. Її не стало прямо

You cannot copy content of this page