Ми з моєю родиною живемо в невеликому містечку. Родом з цього міста моя мама, тому всі родичі по маминій лінії також живуть поруч з нами. Ми не надто поважаємо один одного, але кожного тижня на вихідних ми маємо збиратися всією нашою майже дружньою родиною та вдавати, що ми дружня родина і раді бачити один одного.
А все це через наші традиції. Ще змолоду рідні моєї бабусі завжди збиралися кожну неділю у неї вдома. А вона накривала стіл та чекала гостей. І ось пройшло багато років, а ми все так і збираємося, тільки склад сім’ї постійно оновлюється. Мої тітки, бабусі, дідусі, сестри, брати — всі сходяться. Але в душі ми не надто раді бачити один одного. І все одно сидимо за столом та вдавано посміхаємося.
Мені там сидіти найнеприємніше, адже чомусь саме я в центрі уваги. Одного разу, після закінчення технікуму, я вирішила звернутися до своєї тітки за допомогою. Так, як вона працювала начальником у відділі кадрів, то я подумала, що вона допоможе мені влаштуватися до неї на роботу. А у відповідь лише почула, що немає вільних місць. Але вже через тиждень за столом вдома у моєї бабусі говорили про те, наскільки не тактовно я повелась звернувшись до родички не маючи відповідної освіти, або хоч досвіду роботи.
Тому я вирішила довести всім що я на щось здатна і піти вивчитися та отримати вищу освіту. Але за тим же столом я чула, що ідея не найкраща у мене нічого не вийде і я все кину. Моїм батькам та бабусі постійно за столом говорили, що вони мене не правильно виховали. Бабусі ж відверто казалаи що краще квартиру онукам не залишати, адже я пущу її за вітром.
Бабуся моя дожила до дев’яноста років. Останні десять лежачою була і ми з мамою її доглядали. Родичі так і приходили щонеділі на родинний обід і постійно йшли невдоволені, адже ми, мовляв, не так гостинно їх приймаємо як раніше.
Ну звісно, це бабуся мала час і змогу тоді викладати на стіл пироги вареники і різні смаколики власноруч зроблені. Нам з лежачою бабусею ні часу ні грошей так готувати не було, та й ціни утричі вищі стали.
Ось коли наша бабуся пішла у засвіти, якось уже так вийшло що з великої родини лиш ми з мамою і вклались у її проводи на той світ. У всіх інших грошей чомусь не було на той момент. Зате, коли бабусину квартиру ми по заповіту на себе переписували, о, тоді на адвокатів у всіх з’явились. От прямо кожен вважав не справедливим те, що нам дістається бабусине добро.
Після цього ні про які родинні посиденьки мови й бути не могло. Процеси затяглись на п’ять років , але ми витримали, хоч і нелегко було. Після, змінили телефони і більше з “родиною” зв’язків не маємо. Оот тобі й велика дружна сім’я.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
