fbpx
Дозвілля
Та як ти з матір’ю розмовляєш? — пихтіла від обурення жінка. — Я що тобі, в няньки наймалася? Тільки про себе і думаєш! А Аліну мені, що кинути накажеш?

— Тетяно! — промовив роздратований жіночий голос. — Не роби із мухи слона. Тобі вже тридцять, якщо не зараз, то коли?

— Мамо, ти не гірше за мене знаєш, які у мене зараз проблеми на роботі. Як я можу залишити дитину, якщо не знаю, що буде завтра?

— Нічого не буде, — категорично заявила Наталія Вікторівна. — Звільнити тебе за законом не можуть, будеш і далі свою зарплату отримувати. А чоловік твій міг би знайти і щось краще.

— Та він і шукає, — зітхнувши, промовила Тетяна. Вона вже пошкодувала, що повідомила матері про свій цікавий стан. Хотіла отримати пораду і що з цього вийшло? — Але не факт, що знайде. У нас в місті з роботою досить важко.

— Господи, а ми тоді навіщо? Не хвилюйся, ми ніколи не залишимо рідну крихітку голодною! І посидіти з малюком, поки ти свої статті пишеш, я не відмовлюся.

— Ці, як ти кажеш, статті, приносять мені непоганий дохід. Студентам завжди потрібні доповіді, презентації і курсові…

— Одним словом, вперед. Без допомоги не залишимо…

Таня гірко посміхнулася, згадуючи цю розмову. Тоді вона все ж послухалася свою матір і зважилась на материнство. Через належний час на світ з’явився чарівний хлопчик Степан, спокійний і непримхливий малюк. Ось тільки з грішми, як і раніше було сутужно.

Як тільки роботодавець дізнався, що Тетяна при надії, відразу перевів її на півставки, аргументуючи свій вчинок труднощами в компанії. Зрозуміло, що дохід став меншим.

На фірмі у чоловіка теж були свої складнощі. Гнатові доводилося працювати з ранку і до вечора, а іноді і на вихідних.

Важко було всім.

І коли народилася дитина, легше не стало. Весна, купа замовлень на курсові, а займатися ними Тані ніколи! І хоч Степан і не хнюпив днями і ночами, як це роблять інші дітки, часу на нього йшло багато. А ще жінці потрібно було попрати, попрасувати, приготувати…

— Мамо, посидиш з малим? — з надією запитала Тетяна у матері. — Мені терміново потрібно замовлення доробити.

— Цього тижня я вже двічі з ним сиділа, — досить різко відповіла Наталія Вікторівна. — І взагалі, ти мама чи зозуля?

— А чи не ти мені говорила, що допоможеш з дитиною? — не витримавши, вигукнула в слухавку Тетяна. —Народжуй, донечко, навіть не думай, — переказувала вона слова жінки, — ми ніколи не відмовимося допомогти!

— Та як ти з матір’ю розмовляєш? — пихтіла від обурення жінка. — Я що тобі, в няньки наймалася? Тільки про себе і думаєш! А Аліну мені, що кинути накажеш?

— Їй двадцять п’ять, вона нічим не хворіє…

— У неї скоро буде малюк! — зойкнула Наталя. — І на відміну від тебе, у неї важко все протікає!

— Скоро? Через чотири місяці це скоро? — Тетяна від злості була готова кинути телефоном об стіну.

Зупиняло її тільки те, що на новий грошей немає і не передбачається.

— Так, мені це вже набридло! Твоя дитина — твої проблеми, а не наші.

Жінка кинула слухавку, не давши дочці й договорити. А Таня обережно поклала телефон на стіл, сіла на диван, обхопила себе руками і заплакала…

Такою її і знайшов Гнат. Малюк теж плакав, тонко реагуючи на емоції матері. Чоловік спочатку навіть не знав, кого йому першим заспокоювати? Але вже через секунду він підскочив до ліжечка, взяв сина на руки і поспішив до дружини.

— Кохана, ти чого? — розгублено промовив він, заколисуючи малюка. — Що трапилося?

— Я так більше не можу, — приречено промовила жінка. — Ми з тобою працюємо, як прокляті і навіть на допомогу рідних розраховувати не можемо. Навіщо я взагалі тоді маму послухалася? Зараз би таких проблем не було…

— Що, Наталія Вікторівна знову відмовилася посидіти зі Степанком? — співчутливо запитав чоловік.

— Вона, бачте, Аліну залишити одну не може. А я? Я її допомоги не потребую?

— Знаєш, — нерішуче почав Гнат. — У мене є можливість влаштуватися на роботу в іншому місті. Там на мене чекає хороша зарплата і можливість кар’єрного росту. Раніше я не пропонував тобі переїхати, знаючи, наскільки ти прив’язана до своєї сім’ї. Та… може подумаєш?

— А жити ми, де будемо? На орендованій квартирі?

— Ні. Там живе моя тітка, пам’ятаєш, вона нам перед весіллям дзвонила, вітала? Ця жінка мені рідну матір замінила, тому я знаю точно, що вона з радістю нас прихистить.

— На кілька місяців? — з усмішкою уточнила Тетяна. — А потім скаже, мовляв, вистачить, доброго потроху?

Гнат поклав у ліжечко сина, який нарешті заснув і повернувся до дружини. Нічого не кажучи, він міцно обійняв її, даючи можливість заспокоїтися.

— Вибач, я не хотіла сказати нічого погано про твоїх рідних, — через кілька хвилин тихо прошепотіла Тетяна.

Їй було соромно за свою поведінку.

— Я все розумію, — погладжуючи жінку по голові, сказав чоловік. — Насправді, я вже все обговорив з тіткою і вона нас чекає. Для нас вже підготували невеликий затишний будиночок, з прекрасним садом і хорошими сусідами. Якщо ти згодна, можемо починати збиратися.

Наталія Вікторівна роздратовано кинула телефон на диван. Таня знову закінчила розмову буквально за кілька хвилин. В гості знову не запросила і онука привозити відмовилася. Доводиться жінці задовольнятися нечисленними фотографіями.

Проте Аліна кинула доньку на матір і може тижнями додому не показуватися…

Фото ілюстративне.