Олесю, ти знову за своє? Знову Марійку за воротами кинула, а сама з подружками втекла? Я ж тобі скільки разів наказувала не залишати сестру. Куди ж ти побігла? Ну постривай, ти ще повернешся додому! — лементувала мама дівчині в слід.
Олеся заховалася в своє затишне містечко між парканами і дала волю своїм почуттям. Ну чому, мама її не любить? Тільки Марійка у неї на думці? Їй і одяг гарніший купують, а у неї речі ще від сестри двоюрідної —Каті. Лише тато її і любить, от тільки він мами боїться. Та як на нього прикрикне, він відразу опускає голову вниз і йде у двір. Ось виросту, заберу татуся і поїду, вирішила дівчинка і витерла сльози.
А тим часом Ольга ніяк не могла заспокоїтися. Заплакана Марійка вже заснула, а жінка продовжувала кликати старшу з вікна. «Ось тільки прийди» — бурмотіла вона. «Вся в батька. Нашкодить і відразу в кущі».
Ользі тоді вже майже дев’ятнадцять виповнилося. Поїхала вона до тітки в місто. Думала, що та їй допоможе і прихистить у себе, поки Олеся вчитися буде і роботу їй знайде. Але ж мама її відмовляла. «Марина весь вік свій жіночий одна живе. Хоч і розумна, але зовнішністю в діда твого пішла.
Окрім того у неї є бзік. Чоловіків бачити не може. Напевно тому, що вона їм не потрібна. Вони не вживаються з нею. Ти молода, хлопця знайдеш, а вона цього не любить», — говорила мати. Але якщо Оля вирішила з села виїхати, нічого її там не втримає.
Тітка Марина спочатку була не проти. Навіть крісло для племінниці придбала в свою однокімнатну квартиру. Правда працювала вона багато, приходила пізно. А у Ольги, якраз кавалер з’явився. Познайомилася на іспиті з Владом. Вона ще тоді подумала, яка удача. І жениха собі знайшла і майже однією ногою в інституті. Влад, як він говорив, жив один.
— У мене двокімнатна квартира своя. Предки подбали. Сказали, ти вже дорослий. У тебе повинен бути свій простір —розповідав хлопець, проводячи екскурсію для Ольги хизуючись своїми квадратними метрами. Ну чим не жених? До того ж симпатичний, навіть красивий трохи. Якщо не брати до уваги вуха. Вони у нього так смішно стирчали.
А закінчилося все не дуже приємно. Ольга не вступила, балів не вистачило. Втім Влад теж. І вирішили вони свою “невдачу” в кафе “відсвяткувати” Після цього сил вистачило дістатися тільки до тітчиної квартири. Там вона їх і побачила удвох. Ото було лементу. Влад втік відразу. А Ольга закинувши усі свої речі у валізу, гордо піднявши голову, пішла до свого коханого.
Та, на жаль, як виявилося Влада не було вдома. Йти було нікуди і вона влаштувалася біля дверей його квартири. Він же повинен рано чи пізно повернутися додому. Так сидячи на валізі і задрімала. Вранці її розбудила якась бабуся.
— Розвалилася тут. Нічліг собі влаштувала. Іди звідси, поки я не подзвонила куди треба! — махала стара руками перед Ольгою.
Та встала і зарозуміло відповіла:
— Тут хлопець мій живе. Влад. Просто його поки що немає вдома. Прийде і я в нього жити буду.
Бабуся кілька секунд дивилася на Ольгу, а потім розсміялася їй в обличчя.
— Ну й дива, мабуть тобі хтось голову закрутив. Тут все життя Радченки живуть. Вони зараз на море поїхали. Завтра повернуться. — Ольга бігла вниз по сходах, а у вухах дзвеніло від почутого.
Приїхала на вокзал, купила квиток. Поїзд рідко зупинявся на їхній станції, тому в її розпорядженні була доба. Вона влаштувалася в кріслі і замислилася. А вже під ранок їй прийшла в голову думка. А власне чому вона так легко повірила незнайомій бабусі? А раптом та їй неправду сказала?
До прибуття поїзда залишалося три години, коли вона знову поїхала на ту квартиру. Двері їй відчинили відразу. Тільки не Влад, а літній дядечко.
— А Влада можна? — несміливо запитала вона.
Господар квартири здивувався.
— У нас таких немає.
Ось тоді у Ольги і почалася перша в її житті драма. Добре, що господарі виявилися хорошими людьми. І чаєм напоїли і історію її вислухали. Ось тільки допомогти нічим не змогли. Як у Влада опинилися ключі від їхньої квартири, так і залишилося таємницею.
Цей “міський роман” мав наслідками. Ольга почуваючись недобре, розповіла усе матері. Поплакали разом і вирішили, що не потрібно, щоб люди в селі знали про те, що сталося. Гарним рішенням було закрутити з Павлом, який у Ольгу був закоханий ще зі школи і переконати його, що він скоро стане батьком.
Зробити це було неважко. А потім подарувати йому другу донечку, щоб так сильно не діймала совість.
Ось тільки Олеська. Дівчинка хитра і норовлива. Вона всіма звичками нагадувала Ользі про те випробовування, яке вона тоді пережила. Якщо жінка колись і любила Влада, то зараз і згадувати не хотіла. І несвідомо проектувала всі почуття на доньку. А ось Павло Олеську любив, навіть сильніше за власну доньку. Як це розуміти, Ольга не знала.
І ось зараз йдуть разом. Доня хитрунка, мабуть дочекалася його з роботи. Йдуть веселі, регочуть. Тут Ольга знову розлютилася. І як тільки вони переступили поріг, вона почала вичитувати доньку.
— Де ти була? Вдома стільки роботи, а вона гуляє. Гусям треба було трави нарвати, квіти полити.
І тут сталося те, чого вона ніяк не очікувала.
— Досить, Олю, на доньку сичати. Іди, Олесю, у дворі погуляй. Мені з мамою поговорити треба, — сказав Павло, суворо глянувши на дружину. Донька вибігла за двері. — Знаєш, Олю, я думав ти розумніша. Хоча ти напевно себе такою вважаєш. Думаєш, якщо ти мене тоді обманула, значить розуму у мене взагалі немає? Заспокойся, все у мене в порядку. Я з самого початку знав, що Олеська не моя. Але я її люблю відтоді, коли вперше на руки взяв. Не знаю, що у тебе з її батьком сталося. Але, зрозумій, вона ж тут ні до чого — глухо, сказав він.
Ольга оторопіла від подиву.
— А чому ж ти раніше мовчав? — Він посміхнувся. — Бо любив напевно. А сьогодні, як Олеську побачив, зрозумів. Якщо я знову промовчу, ти продовжиш її діймати. Подумай над своєю поведінкою, Олю, а ми поки що у мамки моєї поживемо. — і тихенько вийшов.
Довго ще доводилося Ользі повертати любов доньки і довіру чоловіка. Але з часом у них все налагодилося. Урок, який вона отримала з цієї історії, був таким: якщо ти сама, колись накоїла помилок, не треба перекладати провину на інших. Тим більше на рідну донечку.
Фото ілюстративне.
