Ну ось, час пройшов, діти виросли, розлетілися світами, хто куди. І тепер, сидячи за тією самою чашкою кави на кухні, яка нарешті порожня, я ловлю себе на думці: «А тиша-то не така солодка, як уявлялося».
Коли мені було тридцять, мій світ перевернувся. Тоді я ще була молода, повна надій та планів на майбутнє. Мого чоловіка не стало дуже несподівано, я залишилася з чотирма
– Сонечко, ти гарна дівчинка, але нам більше не можна зустрічатися. Ти ще зустрінеш гарну людину. Ну не переймайся, гаразд?
Дівчина дивилася на юнака, не розуміючи, про що він говорить. – Чому, Микито? А в нас усе було чудово. Ти ж був абсолютно щасливий, чи не так? Аня
Хай свати що хочуть, те й думають, але я доньку для щастя на світ приводила, а не доглядальницею для їхнього сина. Ще й сказали, що це моя донька спричинила ті всі події. «Ха» і ще раз «ха»! І не треба мені зі здорової голови на слабу перекидати
Коли донька мені щебетала з яким гарним хлопцем вона познайомилася, то я була рада, що у неї все, як у всіх – захоплення, кавалери, побачення. Я тієї думки,
Сусідці треба знати все. Вона приходила знайомитися, але найбільше це було схоже на допит. Ледве того разу від неї відв’язалася, але на цьому нічого не закінчилося.
Нам із чоловіком категорично не щастило з сусідами з тих пір, як ми почали разом жити. До цього кожен із нас жив із батьками, а там до сусідів
Надія відклала убік телефон. Обіцянки, даної донці, вона дотримувати не збиралася, їй нікуди було йти, та й не хотілося. Подруг у неї було мало, та й ті були зайняті постійними турботами про сім’ї, чоловіків, дітей, а хтось уже й про онуків.
– Мамулечко, що ж ти знову вдома сидиш, пішла б кудись, розвіялася. – Совістила Надію донька Катя під час телефонного дзвінка. – Піду, піду обов’язково. – Пообіцяла Надія.
Вона дізналася, що у Сергія з’явилася інша. Прийшла до мене розповісти і зрозуміла, що я все знала. А я не змогла їй збрехати. Так, кажу, я знала
– Алло, мам, привіт. – Привіт, доню. Що сталося? Голос у тебе сумний. – Так, сталося. – Дарина зітхнула. – Посварилися з Катею. І здається дуже серйозно. –
— Ти сама винна, що він пішов! — сердито випалила матір донці
— Олено, він знову… знову з цією… — голос Насті тремтів, коли вона дивилася у вікно кафе. – З сайту, – вона стиснула в руках ложку, її пальці
Федір Ігорович, мовчки показав Оленці щойно вимиті долоні та підхопив онука на руки. Олена винувато посміхнулася
Олена тихо плакала, боячись розбудити Сергійка. Їй здавалося, що запас сліз вона вичерпала півроку тому, коли не стало її чоловіка Ігоря. Виявляється, ні. Безробіття, безгрошів’я та безнадійність відкрили
Спочатку мама відвідувала доньку кожні вихідні. Вона завжди приїжджала з якимось гостинцем, який Віка приймала з великою радістю. Але мама ніколи не обіцяла забрати її назад. І ніколи не пояснювала, чому Віка не може жити з нею. А потім дівчинка підслухала розмову тата з бабусею
– Віко, як ти так можеш? Це ж наша мама! Вона дала нам життя! Наш обов’язок — піклуватися про неї! – молодша сестра намагалася пробудити у Віці почуття
Віталик злісно сопів, хотів заперечити матері, але прекрасно розумів, що йому нічим перекрити її аргументи. І він добре знав свою маму: якщо вона щось вирішила, то вже не відступить
– Мамо?! Віталик підхопився з ліжка, а його гостя тут же накрилася ковдрою. – Ти чому раптом повернулася? – схвильовано спитав син, паралельно одягаючись. – Та ось… Похолодало,

You cannot copy content of this page