– Алло, мам, привіт.
– Привіт, доню. Що сталося? Голос у тебе сумний.
– Так, сталося. – Дарина зітхнула. – Посварилися з Катею. І здається дуже серйозно.
– Не може бути! Ви ж скільки років дружите…
– У тому й річ. Вона мені так само сказала.
– Та що сталося?
– Словом, вона дізналася, що у Сергія з’явилася інша. Прийшла до мене розповісти і зрозуміла, що я все знала. А я не змогла їй збрехати. Так, кажу, я знала. Ну, вона й виказала мені все, що про мене думає. Мовляв, отака я подруга. Знала, що мені чоловік гуляє і мовчала. А мала відразу сказати. І про дружбу нашу давню згадала також.
Ну, а як таке скажеш, мам? Я завжди вважала, що в чужі справи не варто пхати свого носа. Тим більше у сімейні. Загалом Катя сказала, що дружбі нашій кінець, бо вона не може мені більше довіряти. І пішла.
– Ой, доню-доню. Це все дуже непросто. Може, ти й маєш рацію. Була в мене у молодості подруга. Раніше від мене заміж вийшла. І ось я теж дізналася, що чоловік її до однієї панянки бігає. Зрозуміла, що не можу мовчати. Коли бачилася з нею, то тільки й думала про те, що за її спиною коїться.
Ну і розповіла одного разу. А згодом вона мені сказала, що я, мовляв, її життя зруйнувала. Краще б вона нічого не знала. Чоловік би рано чи пізно залишив ту другу, і жили б вони як і раніше. А тепер вона немає спокою, і все через мене. Більше ми не спілкувалися. Отак буває, доню.
– Нічого собі.
– Не хвилюйся. Катя розумна та розважлива. Все буде добре.
– Сподіватимемося. Папа, мамуль.
А за кілька днів телефон Дарини задзвонив. “Катя”, – з тривогою прочитала вона ім’я на моніторі.
– Алло. Привіт!
– Дарусю! Вибач мені! Я розумію, що нелегко подібне сказати. Я на твоєму місці теж, напевно, не змогла б. Це навіть краще, що я сама все дізналася. А ти… ти просто не хотіла втручатися.
Дарина почула сльози у голосі подруги.
– Катю. Не плач. І теж мені вибач.
– Будемо й далі найкращими подругами?
– Звісно будемо, сонечко!
