Нам із чоловіком категорично не щастило з сусідами з тих пір, як ми почали разом жити. До цього кожен із нас жив із батьками, а там до сусідів претензій не було.
Але варто було нам з ним з’їхатися і винайняти житло, як ми зрозуміли, що прогадали. Над нами жила багатодітна сім’я, яка взагалі не визнавала жодного розпорядку дня.
У них діти могли ганяти і о другій годині ночі, а коли приходили до них зробити зауваження, то вислуховували від них таке, наче це ми дістали до них ходити: шумлять діти, а дітям у два роки не поясниш, що не треба тупотіти, треба спати.
Нас вистачило на пів року, потім зрозуміли, що навіть низька ціна не може бути виправданням того, що ми не спимо ночами. Вирішили змінити житло.
Там у нас трапилися сусіди, що дуже любили в чарку заглянути. Але пили вони не щодня, а “періодами”. Два місяці нормально, а потім місяць там щоденний банкет.
То справді був дуже складний досвід. Сусіди ці були з нами на одному сходовому майданчику, тож навіть із хати часом було боязко виходити.
А одного разу я взагалі на роботу не потрапила, бо чоловік йшов раніше за мене на дві години, і він вийшов нормально. А я стала двері відчиняти – вони не йдуть.
Почала штовхати сильніше, з-за дверей почула всяке-різне, перестрашилася і двері зачинила на ключ..
З тієї квартири ми теж з’їхали. Знайшли іншу. Спеціально поцікавилися про сусідів, подивилися квартиру, потім не полінувалися, пройшлися кількома квартирами, попитали.
Все було гаразд. Над нами взагалі квартира порожня, що нас дуже тішило, а дарма.
Ми пожили там лише пів року, коли в квартиру заселилися. Туди поселили бабусю, котра вже не в собі. Вона стягує все зі сміття, може увімкнути воду, заткнути ванну і піти. Проблемна, словом.
Нас вона кілька разів затопила.. Ми не хотіли вже цього разу чекати чогось гіршого і з’їхали до батьків.
Ми збирали на своє житло, причому вирішили, що це буде свій будинок, тому що ми вже скуштували спілкування з сусідами, такого щастя нам не треба.
Нещодавно наша мрія здійснилася, ми купили хату. Звичайно, нам за неї ще платити та платити, але ми живемо у своїй хаті, ніхто в стіну не стукає, ніхто над головою не ходить, ніхто не затопить.
Але наше сусідське прокляття не припинило діяти. Тільки тепер нестерпні сусіди перебувають не за стіною, а за парканом, але від цього лише легше.
Наші сусіди зліва дуже цікаві, просто хлібом не годуй, дай щось підслухати, а потім пустити плітку. Ми для них стали знахідкою, бо новенькі.
Сусідці треба знати все. Вона приходила знайомитися, але найбільше це було схоже на допит. Ледве того разу від неї відв’язалася, але на цьому нічого не закінчилося.
Варто приїхати додому, як через паркан “звідки так пізно?” або “чого так рано, звільнили, чи що?” Якщо в руках пакети, то обов’язково треба дізнатися, що купили, де купили, скільки купили.
Але вчора стався просто найпоказовіший випадок. Чоловік мене забрав із роботи на машині, їдемо додому. Посперечалися з ним ще вранці, в обох був складний день, тому одна зайва фраза і ми знову сваримося.
Так до дому й доїхали. Вийшли з машини та ще хвилин п’ять стояли, з’ясовували стосунки у нас у дворі. Потім тільки, спустивши пару, побачили сусідку, яка стояла тихенько і охоче слухала все, що ми говорили.
Ми привіталися і зайшли в дім: нема чого наші стосунки робити надбанням громадськості. Особливо такої балакучої громадськості.
Не встигли ми переодягнутися, як стукіт у двері. Відкриваю, а там сусідка.
– І що ви вирішили? Мені ж цікаво, чим справа скінчиться! – хитреньким голосом заявила вона.
Я мовчки зачинила перед нею двері та пішла на кухню. Треба ставити паркан вищий і заводити собак, щоб ця сусідка до нас не могла пробратися
Такого нахабства я не очікувала. Мало того, що підслухувала, то ще й прийшла виказувати невдоволення, що їй не дали послухати розв’язку! Як земля таке можливо взагалі?
