— Олено, він знову… знову з цією… — голос Насті тремтів, коли вона дивилася у вікно кафе. – З сайту, – вона стиснула в руках ложку, її пальці побіліли. – Я так більше не можу.
Подруга пильно дивилася на Настю, не перебиваючи.
— Ти впевнена, що це не якесь непорозуміння? – Нарешті запитала Олена, намагаючись пом’якшити ситуацію.
– Непорозуміння? Оленко, я бачила, як він листується з нею. Фото, повідомлення, все. І неодноразово! Спершу я думала, що це просто… криза. Ну, буває, у всіх є проблеми. Але ж не так! Він з нею, розумієш?
— А син? – Обережно запитала подруга. — Максимові лише два роки, не рано так різко все рвати?
— Поки він ще маленький, я хочу почекати, — зітхнула Настя, відчуваючи, як усередині все стискається. — Коли йому виповниться чотири, стане легше.
Садок, адаптація… Менше буде нездужати. Мені буде простіше одній. Наперед знайду роботу. А зараз я не готова тягнути все це на собі. Але я знаю, що більше не можу з ним бути.
Олена замовкла, перетравлюючи почуте. Вона бачила, що рішення подруги остаточне.
— Розумію… — Олена трохи зволікала, перш ніж продовжити. — Я просто хочу, щоб ти пам’ятала: у будь-якому разі я підтримаю тебе. Але… будь обережна. Розлучення – це складно, особливо з маленькою дитиною.
— Так, я знаю. Але я більше не можу це витягувати. Я хочу бути вільною від його брехні. Я не стану такою, як моя мама. Не терпітиму заради «сімейних цінностей». Годі з мене.
Олена кивнула.
— Якщо вирішиш розлучитись, я з тобою, — зі щирою теплотою сказала вона.
— Дякую. Для мене це важливо.
Після зустрічі з Оленою Настя повернулася додому, але спокій так і не настав. Вона сіла на ліжко і дивилася в одну точку. Спогади нахлинули, як хвилі під час шторму, затягуючи її в далеке минуле, коли вона ще була дитиною.
— Мамо, не плач, — пролунав тихий дитячий голос Насті.
Її матір сиділа за столом, тихо схлипуючи. Вечір був звичайнісіньким: посуд розбивався об стіну, голос батька, уламки розбитих чашок всюди.
Мама завжди мовчала. Ніколи не відповідала на випади батька. «Жінка має терпіти», — сказала вона, коли Настя вперше запитала її, чому вона нічого не робить: «Заради сім’ї. Заради дитини».
У той момент Настя заприсяглася самій собі: якщо в неї буде чоловік, то він буде іншим. Вона не буде терпіти, подібного ставлення. Її життя буде іншим.
Минули роки, і ця дитяча клятва продовжувала жити у її серці.
Коли вона зустріла Олексія, їй здавалося, що її мрії починають збуватись. Він був таким уважним, дбайливим. Він був зовсім не схожий на батька.
Перші роки їхнього шлюбу були наче в казці. Вони були щасливі, коли довідалися, що у них з’явиться малюк.
Але після появи Максима все почало змінюватись. Олексій частіше затримувався на роботі, перестав ділитися своїми думками, а ще вважав за краще спати в окремій кімнаті, посилаючись на втому.
Настя намагалася виправдати його: маленька дитина, нестача сну, втома.
Однак, все виявилося не так просто.
Якось вона випадково зайшла у історію браузера. Там був той сайт, а на ньому листування. Олексій спілкувався з якоюсь жінкою. І не лише спілкувався.
Настя відчула, як у неї все стислося. Вона нічого не сказала, але її серце тріскотіло по швах.
На відміну від матері, вона вже знала, що не терпітиме. Настя не збиралася жити з людиною, яка так вчинила з нею. Єдиною причиною, через яку вона не пішла відразу, був їхній син.
Минали роки. Коли Максим став старшим, Настя подала на розлучення. Вона потребувала житла та підтримки, тому вирішила приїхати із сином до матері.
— Мамо, я хотіла поговорити з тобою, — почала Настя, коли вони сіли за стіл. — Я розлучаюся з Олексієм
Мама завмерла, ніби не почула сказане.
— Що? — перепитала, повільно підводячи очі.
— Я не можу більше з ним жити, — повторила Настя вже впевненіше. — Він вже давно має іншу. Я терпіла заради Максима, але більше не можу.
— Це неприпустимо… — нарешті видихнула мама. — Насте, що ти говориш? Розлучення? Люди про тебе що скажуть? Про мене що скажуть? Ти уявляєш, що буде репутацією сім’ї?
— Мамо, ти мене не чуєш? Він має іншу! Іншу! Я не збираюся жити з людиною, яка ходить всюди окрім сім’ї!
— Насте, ти що, з глузду з’їхала? – Перебила її матма. – Думаєш, мені було легко з твоїм батьком? А я терпіла! Заради тебе, заради сім’ї! І ти терпи!
— Ти не розумієш! Я не житиму так, як ти! Ти все життя жила з людиною, яка тебе не любила! І заради чого? Заради чого ти терпіла? Щоб тепер розповідати, як правильно жити?
— Насте, ти надто молода, щоб зрозуміти, що таке шлюб. Чоловіки такі. Усі такі, це не привід руйнувати родину!
— Дякую за підтримку, мам!
Настя більше не могла це слухати і пішла до своєї кімнати. Вона не стала голосно грюкати дверима тільки заради Максима: той сидячи на підлозі мирно грався машинками.
Наступного дня Настю чекав сюрприз. Коли вона в повернулася з роботи, у вітальні був накритий стіл, а за столом сидів її чоловік. Мама дзеленькала чашками на кухні, мабуть, наливаючи чай.
— Олексію? Що ти тут робиш?
Він невинно глянув на неї .
— Привіт, Настю. Мама твоя дзвонила. Сказала, що хочеш поговорити.
Настя відчула, як все всередині обірвалося.
— Мама подзвонила?
До кімнати зайшла Софія Миколаївна.
— Так. Вам треба поговорити, — спокійно сказала вона. — Сядьте, обговоріть усе. Може, ти погарячкувала.
— Мамо, що це за цирк? Я ж тобі сказала! Я більше не збираюся обговорювати це з ним!
— Насте, заспокойся. У вас сім’я, дитина. Ну, поговоріть, ну що тобі станеться? Може, все ще можна виправити. Олексій – батько твого сина. Йому треба дати шанс. Не рубай із плеча!
— Виправити? Олексію, скільки разів ти мені стрибав у гречку? Чи ти вже не пам’ятаєш?
Олексій насупився, його обличчя стало серйозним.
— Насте, ну давай не будемо про це при твоїй матері. Я прийшов поговорити з тобою, щоб… ну, обговорити все як дорослі люди.
— Що ти хочеш обговорити? Як ти бігав вечорами на зустрічі? Давай краще без подробиць!
— Давай не будемо так драматизувати, — почав він. — Усі ми іноді… Це не означає, що я тебе не любив. Просто, розумієш, ми мали проблеми. Я відчував, що ти віддалилася.
— Я віддалилася?! — голос Насті дрижав — Ти жартуєш? Я була вдома з дитиною, я думала, що у нас все нормально, а ти бігав на здибанки! І це я віддалилася?
Олексій замовк, не знаючи, що відповісти.
— Гаразд, я зрозумів, — нарешті сказав він, прямуючи до дверей. — Але знай, ти теж не ідеальна. Подивимося, як тобі вдасться жити одній.
Він швидко взув черевики і пішов.
Минуло кілька днів із того моменту. Син мирно грався у кімнаті, а Настя готувалася до розмови з матір’ю, яка, ймовірно, обернеться черговою порцією драми.
І, як за розкладом, у дверях з’явилася Софія Миколаївна.
— Насте, навіщо ти зібрала речі? — Почала вона з порога, схрестивши руки.
— Я знайшла квартиру для себе та сина. Я не хочу жити із зрадниками. Ні з Олексієм, ні з тобою.
— Та що ти знаєш про зраду? – різко перебила її мама. — Ти думаєш, що маєш одну проблему? Що твій Олексій гірший за твого батька?
Таких, як він, ще пошукати! Та ти сама винна, що він пішов, розумієш? Сама!
Настя завмерла. Було дуже неприємно почути такі слова.
— Думаєш, що впораєшся сама? Та кому ти потрібна з дитиною? — Мама не зупинялася. — Одна і залишишся, Розумієш? Одна! Невже ти не розумієш, що робиш найбільшу помилку у своєму житті?
— Мамо, я не збираюся бути нещасною заради твоїх принципів! — Настя присіла на стільчик.
— Та ти просто нічого в житті не розумієш! — вигукнула матір, тупнувши ногою. — Ти не розумієш, що розлучення це все, ти вже нічого путнього в житті не побудуєш!
Ти ходитимеш розлучена, як посміховисько! Ти думаєш лиш про себе! Олексій – батько твого сина, і ти мала це просто перечекати! Ти зруйнувала свою родину! Як ти взагалі тепер збираєшся жити?
— Мамо, годі! — Настя взяла себе в руки. — Я більше не терпітиму заради міфічної «сім’ї» та «людей».
Так, ти маєш рацію, я думаю лише про себе. Я не буду, як ти. І я не хочу, щоб Максим виріс, бачачи, як його мати пробачає те, що пробачати не можна!
— Ти нічого не знаєш! — продовжувала мама. – Слово “терпіння” вашому поколінню незнайоме! Лиш щось — одразу все кидаєте. Ти думаєш, життя просте? Думаєш, я була щаслива? Але я терпіла заради тебе!
— А я не винна! — Настя відчула, як на очі навертаються сльози. — Я не буду! Я не хочу жити, як ти, і все терпіти! Краще вже я буду одна, ніж з тим, хто так вчинив зі мною!
— Ну і йди! — вигукнула мати. — Залишишся одна — я попереджала! До мене потім не приходь!
Переїзд був швидким та тихим. За кілька годин Настя та Максим уже перебралися у маленьку орендовану квартиру. Настя стояла посеред кімнати, оточена коробками, і дивилася на сина.
Вона відчувала внутрішній спокій, якого не мала вже давно. Мати більше не дзвонила і явно не збиралася.
Настя зрозуміла, що цей розрив був неминучим. Тепер вона могла дихати на повну.
— Ми впораємося, Максе, — прошепотіла вона, сідаючи поряд з ним. — Тепер усе буде інакше.
Вона знала, що буде непросто, але найстрашніше було позаду. Вона здобула свободу.
