– Мамо, чужих дітей забирають люди, а тут наш, рідний. Він не винен, що так сталося
Тоня полола грядки, коли почула, що хтось її кличе у дворі. Витерла піт з чола і вийшла до хвіртки. Там стояла незнайома жінка. – Тоню, привіт! Розмова є.
До жінки приїхала рідня. В двокімнатну квартиру. Не бачилися років із тридцять. В одній кімнаті господиня будинку з чоловіком та сином-підлітком, в іншій – рідня – троє людей.
Двох розмістили на дивані, для третього попросили у сусідів розкладачку. І потекло життя. Господарі зранку йшли на роботу. Гості спали довго: їм треба відпочити. Потім їли і їхали
– Любий, чому ти не підходиш до Катрусі. Вона мусить тебе бачити, – питала Тоня чоловіка.
У двадцять один рік Тоня вийшла заміж за Григорія. Випадково зустрілися на весіллі у друга Гриця, той був свідком у нареченого, а вона була колишньою однокласницею нареченої. Щойно
Батькова реакція була своєрідною. Він спершу хвилин п’ять дивився на нас розширеними очима. Мабуть, думав, що ми його розігруємо. Потім, щось бубнячи під ніс, вискочив із хати
Вранці мама прибігла посидіти з онуком рано. Я дуже поспішала, але помітила круги під очима і блідість на її обличчі. – Мамо, ти себе добре почуваєш? Може я
Жінка почала розповідь заново, вона хвилювалася і плуталася, а Ольга добре розуміла, мова йде про її чоловіка
Павло був весь якийсь похмурий, небалакучий, Ольга вирішила не чіпати чоловіка. Робота, звичайні, об’єкт здають, стільки сили треба. – Ти Колю відвезеш? – спитала тихо. Чоловік промовчав. Син
Як вони тоді вичитували маму. А виявляється, всі ці роки вона… зустрічалася з цим чоловіком
– Марино Федорівно, а ви зможете мене підмінити? – Коли? – Та завтра. – Ой, ні, Ніно, вибач, завтра не можу, я йду до театру. Марина з таким
– Ти що на дружину Костикову поглядаєш? – відвів Борис друга убік
Поїздка до села вийшла спонтанною. Борис давно кликав до себе Іллю, обіцяв шашлики та чудові яблука в саду у діда та бабусі. Тим більше, що й їхати недалеко,
Коли первістку Василя був рік, дружина його ощасливила звісткою ще раз
Родина чоловіка нам періодично дорікає, що ми кинули одну бідолашну свекруху, зовсім їй не допомагаємо, адже їй так важко живеться. А ми допомагаємо. Ми платимо комуналку та щомісяця
– Мамо, а ти справді не сумуватимеш, коли я з іншою мамою та татом, поїду на море?
– Мамо, а ти справді не сумуватимеш, коли я з іншою мамою та татом, поїду на море? Лізі чотири роки, вона лепече все, що спаде на думку. Тетяна
Після цієї розмови в оселі зависла напружена, але якась нова тиша
– Ти знову пізно, – Ірина зустріла чоловіка у передпокої. Її голос був тихий, але в ньому відчувалася втома. – Робота, – коротко відповів Дмитро, намагаючись не дивитися

You cannot copy content of this page