– Мамо, а ти справді не сумуватимеш, коли я з іншою мамою та татом, поїду на море?
Лізі чотири роки, вона лепече все, що спаде на думку.
Тетяна дивиться уважно на дорогу, потім різко обертається до доньки.
– Що? Лізо, ти знову? Досить вже вигадувати, пожартували і вистачить.
– Але, я не жартую, мамо, мама Катя сказала…
– Що?Яка мама Катя?Лізо, це вже не смішно, скільки можна?
Донька пересунулася у куток машини та заплакала.
– Ти зла ти завжди репетуєш, а мама Катя вона добра, я її любитиму краще і скоро ми поїдемо з мамою Катею і татом далеко-далеко ти нас не знайдеш.
– Так, все, мені набридло!
Тетяна з’їхала на узбіччя.
Повернулася до дочки.
– Лізо… Лізо, ну пробач мені.
Донька, витираючи великі сльози, намагається посміхнутися.
– Розкажи мені … про маму Катю …
– Вона… вона… хороша, вона мені все дозволяє, а ще…
– Лізонько, а ти познайомиш мене … з мамою Катею?
– Та ти її знаєш, матусю … Тільки … мама Катя просила нікому не розповідати, особливо тобі …
– Про що не розповідати Ліза?
– Ну … про те, що вона теж мама… Уявляєш, вона не няня зовсім, а моя мама, друга, а потім вона сказала що буде першою і єдиною…
– Лізо, а хочеш… ми поїдемо до бабусі?
– До бабусі?.. Ой, – знітилася дівчинка, – я не можу, ми ж завтра з мамою Катею … ти ж завтра їдеш, у відрядження? А ми з мамою Катею… і татом…
– Доню … я бачу ти вмієш зберігати секрети?
Дівчинка поважно кивнула, сльози вже висохли, вона дивилася на маму в очікуванні.
– Знаєш, у мене є секрет, я хочу зробити татові сюрприз…
– Сюрприз, ух ти… А, що це?
– Нууу… це щось таке приємне.
– Ааа, Зрозуміла. Мама Катя, теж робить так татові.
Тетяна застигла.
– Лізо … я …
– Вона готує татові його улюблені тістечка, дивиться з ним футбол, татові це приємно…
Тетяна видихнула.
– Лізо, не називай будь ласка так Катю, добре?
– Чому?
– Мама може бути тільки одна чи ти зовсім не любиш мене?
Дівчинка замислилась.
– Мамочко… я звичайно тебе люблю дуже, але… і маму… і Катю я теж люблю, ти плачеш, матусю?
– Ні, ні, дитинко, ну що? Їдемо до бабусі та дідуся?
– Добре, а як же … цирк?
– Ми з тобою підемо, обіцяю… А поки поїдемо до бабусі.
– Добре, їдемо.
– Тетяно? Що трапилося?
– Софіє Вікторівно, можна Ліза залишиться у вас, я завтра її заберу… будь ласка і … не дзвоніть Артему, я… хочу зробити йому сюрприз…
– Добре, але…
– Ооой, це хто до нас приїхав, – по доріжці від будинку, йшов свекор, Тані хотілося розплакатися, але… вона стрималася.
– Діду, ура!
– Тетяно?
– Так … будь ласка не дзвоніть Артему, а то зіпсуєте сюрприз…
– Добре, – свекруха довгим поглядом подивилася на Таню.
Попрощавшись із усіма Таня поїхала додому, вона вмовляла себе бути спокійною, дорогою зателефонувала няні.
– Алло, Катерино Іванівно, через годинку зможете під’їхати до нас, так… так… дуже потрібно, знаєте, я їду, зараз терміново? Ну добре, ми все оплатимо, за подвійним тарифом, до побачення.
Тетяна посиділа в машині, набралася рішучості, зайшла до квартири.
Артем був удома, з кабінету пробивалося світло.
– Я вдома, – гукнула і пройшла на кухню.
– Привіт, – підійшов нечутно великий гнучкий, як лісовий звір, цмокнув у шию, – а де Ліза?
– Сюрприз… захотіла побути вдвох, відвезла до батьків …
Тетяна не сказала, до чиїх батьків відвезла доньку.
– Ну… Добре… вечеряти?
– Так … ти знаєш я дуже зголодніла, сказала жінка, розуміючи, що шматок їй у горло точно не полізе.
– Ти якась…
– Яка?
– Не знаю, напружена, чи що?
– Та ну, день був важкий.
– Завтра їдеш?
Тетяна промовчала.
– Ти знаєш… я сьогодні таку новину дізналася.
– Ммм яку?
– Навіть не знаю, як і сказати…
– Що це? Моя дружина не може думку сформулювати?
– Та розумієш, така ситуація… Один наш знайомий… Навіть друг, я б сказала.
-Таак… Наскільки близький?
– Досить близький, ти знаєш, так ось … цей друг, він здається невірний своїй дружині…
– Здається чи точно?
– Скоріше так, ніж ні…
– І хто це…
– Знаєш він… провернув таку операцію… у дружини під носом, привів у свій дім, ну туди, де він живе з дружиною і дитиною, він привів свою любку, під виглядом няні …
Він обставив так, що ніби це дружина прийняла її на роботу, ну як би… дружина її і прийняла… Розумієш, ніхто чомусь не погоджувався в них працювати, начебто пройде співбесіду, все влаштовує, а на роботу не виходить і от… тільки одна дівчина вийшла і підкорила серце дитини… не тільки дитини…так… А дружина, уявляєш… така… вона навіть не помічала нічого…
– Танюшка, таке буває тільки в мильних операх, які дивляться домогосподарки та пенсіонерки.
– Ні, милий, не тільки в операх… мильних, шампуневих, порошкових, – задумливо каже Тетяна, – о, хтось прийшов … У когось ще є ключі дивно, так? Ходімо подивимося?
– Там нема нікого ти що? Тобі здалося, хто до нас прийде, ключі є у моїх і твоїх батьків і все…
– Милий, ти, де? Ваша мама прийшла…
– Опа, а ось і мама Катя, ну? Що ж ви застигли рідні мої? У мене, виявляється, така велика та дружна родина…
Посередині кімнати стояла няня з великою валізою, вся така нафарбована, Артем сторопів.
– Ну, що ми стоїмо?.. Присядемо, чи як? І, знаєш, все б ще довго не розкрилося, якби донька не стала б називати нашу няню мамою… дивно, так?
– Таня, Тетяно, що ти тут влаштувала, – відійшов нарешті Артем, – Катерино, що ви тут робите?
– Мені зателефонувала Тетяна Петрівна, і…
– І ви, дорогенька, прискакали від радості з валізою речей, зовсім вирішила тут оселитися, так?
– Не зарано, – раптом з викликом сказала няня, – в самий раз – Тіма, чому ти мовчиш, ти ж збирався сказати їй, що подаєш на розлучення…
– Тіма? Ха-ха-ха Тіма? Наскільки мені пам’ятається, дорогий, поки ще чоловік, ти терпіти не можеш, коли тебе так називають, ага, – повертаючись до дівчини сказала Тетяна, – він не любить, коли йому так кажуть.
– Значить … Ти подаєш на розлучення?
– Ні, що за нісенітниці, Таню… я взагалі не розумію про що вона, вистави цю…
– Що? Та ти ж сам… ти… ти сказав мені …
– Якось він уже робив так…
– Як?
– Завів іншу… Я хотіла піти від нього та, що там… я пішла, навіщо заважати, великому і чистому почуттю, знаєш вона виявилася не така хитра, як ти… Вона відразу ж почала вимагати те, за чим прийшла – гроші багато грошей. У нього вистачило розуму, щоб зрозуміти… Тобі він не дарував дорогих речей? Правильно… навчений гірким досвідом. Він ледве позбувся того, свого кохання.
Я тоді вибачила його, любов, так… Лізу тоді носила, ми довго чекали на цю дитину, ми ж з університету разом, знаєш, я пропонувала йому піти, завести стосунки, народити дитину, а вона не хотіла. Він же любить мене, ну любив у всякому разі, тепер він тебе напевно любить. Так ось, розумієш у чому справа, нічого, що я на ти… ти ж кохана жінка мого чоловіка…
Загалом Артем справді не бідний, так… Але… все належить не йому, а його батькові.
Після того першого разу, мій свекор убезпечив мене та Лізу, ми виходимо спадкоємицями, тобто його онука…
Якщо я доведу, що мій чоловік мені знову наступив на ті ж граблі… він не отримає нічого, розумієш? Його батько, він чоловік з тих, хто оберігає сімейні цінності, виріс без батька, всього досяг сам, вони зі свекрухою живуть багато років, в любові і злагоді, але ось син у них… мабуть пішов у діда, батька мого свекра. Той був багато разів одружений, у кожному шлюбі залишав дітей і йшов шукати кращої долі.
Я працювала і працюю на сімейну справу, працюю не покладаючи рук… Але я знаю, за що я працюю…
Артем дуже розумний він з нуля зможе все почати, я не буду його тримати, будувати підступи, я бачу, ти любиш його і мою доньку, тому не перешкоджатиму вашому спілкуванню.
Але, як ти розумієш дорога, починати доведеться ні з чого, я не знаю, звичайно, може тато дасть Артему щось…
У тебе немає козиря в рукаві?.. Дитина там чи що?
-Так.
– Тань, я присягаюсь у нас з нею нічого не було … Катя, ну скажи їй …
– Ні, стійте залишайтеся, я піду. Документи на розлучення ти отримаєш, не хвилюйся.
– Я тебе нікуди не пущу, поки ми не поговоримо…
– Не підходь до мене.
У цей момент у Тетяни задзвонив телефон, вона відповіла, поставивши на гучномовець.
– Алло, Софіє Вікторівно…
– Тетяно, що у вас там відбувається? Ліза про якусь маму Катю розповідає, що вони поїдуть з цією мамою Катею далеко і з татом … Що це за розмови?
– Ааа, та це вона про няню каже, Катерину Іванівну, няню Лізи і за сумісництвом кохана вашого сина, ви вже вибачте, не хотіла вас вплутувати …
– Що? Що таке, де Артем?
– Стоїть у дверях і не дає мені вийти. Вони обоє тут не знаю, що у них на думці … Але не відключайтеся поки, я вийду …
– Тань, навіщо ти маму вплутуєш, навіщо влаштувала цей цирк…
Тетяна чула, як свекруха швидко переказує ситуацію своєму чоловікові, вона швидко одяглася, схопила сумочку та ключі від машини і тримаючи перед собою телефон, вийшла з квартири.
Були, звичайно слухання, Артем вибачався, Тетяну всі вмовляли…
Тетяна взяла великі відступні, щоб не забирати фірму свекра, величезні, але, порівняно з тим, що вони могли втратити, — це невеликі гроші.
– Оце вам…
Таня простягла конверт.
– Що це? – Свекор був незадоволений, Тетяна дуже цінний співробітник. У майбутньому він сподівався, що вони стануть пліч-о-пліч з його сином, але тепер втрачав надію.
– Заспокоїться і пробачить, – казав він дружині.
– Це всі, а може і не всі, факти походеньок вашого сина.
Він гуляв завжди, коли тоді… коли ви вмовили мене пробачити його, я не повірила йому і найняла людину. Я ж думала, що це більше не повториться… Ви ще й говорили так, ніби ту панянку надіслали ваші конкуренти… Ви хороший батько ви дуже любите свого сина, але я теж донька, донька своїх батьків. Навіщо ви так зі мною? Прощавайте.
Тетяна поїхали з Лізою далеко, з татом і бабусею з дідом, дівчинка спілкувалася по відеозвʼязку. Вона знайшла нових друзів, а ще тато Артем постійно просить маму пробачити, просить Лізу мамі переказати, що любить. Але Таня здається добре засвоїла урок і більше не повторить помилок.
