Павло був весь якийсь похмурий, небалакучий, Ольга вирішила не чіпати чоловіка.
Робота, звичайні, об’єкт здають, стільки сили треба.
– Ти Колю відвезеш? – спитала тихо.
Чоловік промовчав.
Син запитливо дивився на матір.
– Я відвезу сама, зараз швидко одягнуся.
Ользі сьогодні треба було пізніше на роботу, а чоловік зазвичай завозив сина сам до школи, але щось він був весь у своїх думках…
Увечері додому прийшов сам не свій.
А вранці, наступного дня…
Вранці зателефонували до Ольги.
– Добрий день, Ольго Миколаївно.
– Добрий,- насторожено сказала Ольга, вона так підозрювала, що це хтось бажає її ошукати.
– Ольго Миколаївно, вас турбують із…
– Що? Хто турбує? Щось краще не могли придумати?
– Не могли, – сказав сумний голос, – та ви маєте рацію, я вас обманула. Нам треба зустрітися та поговорити.
– Хто ви і що вам від мене треба?
– Я знайшла ваш телефон, знаєте у нас все можна знайтию.. Я щодо вашого чоловіка, Павла, а решта при зустрічі.
– Мені не цікаво, що ви там придумаєте, – сказала Ольга і хотіла покласти слухавку, але не поклала. А стояла і слухала, серце билося, у скронях стукало, жінка була в очікуванні чогось невідомого.
– Ольго Миколаївно, прошу вас, нам дуже потрібно зустрітись, терміново.
І Ольга погодилася сама не знаючи чому, але вона вже добре розуміла, що життя тепер не буде таким, як було, Ольга з хвилюванням йшла до місця зустрічі.
На лавці сиділа літня жінка, з сивим пучком волосся на голові, в старенькому плащі.
– Добрий день, Ольго Миколаївно, – жінка запобігливо усміхнулася, – це я вам дзвонила.
Ольга дивиться на жінку з нерозумінням, що їй потрібно? Що взагалі відбувається.
– Син мій, привів кілька років тому дівчину молоду, з дитиною. Я зраділа, думала, що це дуже добре, за розум візьметься… ну і що, що з дитиною, може вона старатиметься і все як у людей тоді буде. І, ви знаєте, Олю, можна я так вас називатиму? Він старався, у нього виходило навіть.
Дівчина теж, така знаєте гарна, господинею гарною спочатку була.
За дитиною дивилася.
А потім…
Вони почали пильнувати чарку, а далі й ще гірше, з’їхали від мене. Я дівчинку брала до себе, вона в мене до школи і була, бідно ми жили, зате спокійно, вони до нас не лізли, а ми до них, про доньку вона іноді згадувала.
Потім я потрапила у стаціонар, Аліну до них звичайно… Я довго нездужала, а вони… знаєте, не можна так говорити, але я видихнула, коли він… пішов, а потім і вона… дівчинку шкода.
– Хто пішов, куди? – Запитала не розуміючи Ольга, потім до неї дійшло …
– Ваш син і ця… дівчина?
– Так … Залишилася дівчинка, у неї немає нікого крім мене і розумієте… я їй ніхто, її заберуть в сиротинець або куди там, але у неї є батько… рідний батько… ваш чоловік… Я подумала, ось якби… ви і ваш чоловік…
– Чий чоловік? – не зрозуміла Ольга, – ви про що взагалі…
Жінка почала розповідь заново, вона хвилювалася і плуталася, а Ольга стояла, як у воду опущена, вона розуміла мова йде про її чоловіка – Павла та його доньку.
– Аліна залишиться зі мною, ви не переживайте, просто… просто мені б офіційно, він же батько… а ми навіть не лізтимемо ніколи, ми не нагадаємо ніколи, у мене нікого крім неї немає, а в неї крім мене …
– Де зараз дівчинка? – Ольга ледве вимовила ці слова.
– У школі, незважаючи ні на що… вона відмінниця, ви знаєте… вона така розумниця. Мені нема до кого звернутися, ви ж мати… я не знаю, що там у них сталося, Інна не хотіла про це говорити. Знаєте, я винна перед цією дівчинкою, це я так виховала свого сина, погано виховала, а він її матір… втягнув у це. Допоможіть!
Нам просто оформити документи і ми більше не потурбуємо вас. Якщо ви думаєте, що я там через гроші або ще щось, ні… Мені шкода дитини.
Вона зі мною залишиться жити, ви не подумайте, у нас все є, дякувати Богові пенсію зробили, на дівчинку платитимуть, ми проживемо, просто… нехай він оформить, ніби у вас Аліна живе… Щоб її не забрали, йому подзвонять, адже він батько… Нехай не відмовить, будь ласка. Він не хоче мене слухати.
Ольга пообіцяла поговорити із Павлом.
Цілий день думала, як почати розмову.
Ольга зрозуміла тепер, чому Павло такий зажурений… Вона завела розмову із чоловіком.
Павло сказав, щоб Ольга не лізла у свою справу.
Різко сказав, прикро.
Син уважно дивився на батьків, він зрозумів щось.
– Чому ви сваритеся? Ви тепер розійдетесь?
Ольга подивилася на сина, і серце її стислося.
І як би не гнівалася вона на чоловіка, але викликала його на розмову, попередньо заспокоївши сина.
– Коля, синку, батьки іноді сперечаються, але з чого ти взяв, що ми повинні розійтися?
– У Ігоря розійшлися батьки, Ігор тепер тиждень із татом живе, а другий тиждень із мамою, я не хочу так…
– І не буде так, ти що? Ні, навіть не вигадуй, я піду з татом поговорю, гаразд?
Син кивнув.
Ольга зайшла на кухню і щільно зачинила двері.
– Там Дитина, розумієш? Я не хочу знати, чому ти приховав від мене, що в тебе є донька, я не хочу розбиратися з тобою, нічого не хочу слухати, зараз ти повинен їм допомогти, своїй донці, – Ользі важко далося це слово, – і цій жінці, яка… виховує твою дитину.
Спочатку допоможи, будь чоловіком, а потім ми вирішуватимемо, що з цим робити.
Павло сидів, опустивши голову.
– Вона мені не донька.
– Я не хочу розбиратися в цьому, у документах ти записаний її батьком, допоможи, по-людськи прошу тебе ніхто не змушує любити цю дитину, виховувати її.
– Вона мені не дочка, – повторив Павло, – він підійшов і пильно глянув на Ольгу. – Інна… матір цієї дівчинки, а навіщось записала на мене. Мама одразу проти наших стосунків була.
– Твоя мама і проти наших стосунків була, вона взагалі хотіла б, щоб ти біля неї сидів.
– Припини…
– Ні, не припиню… Просто допоможи їм…
– Ні.
– Ні?
– Ні, ні, ні, я не нікому допомагатиму, я палець об палець не вдарю заради цієї…
– Так злишся на її матір, що готовий закрити очі на беззахисну дитину? Я не думала, що ти такий.
– Який? – хрипко протягнув чоловік, Ольга відсахнулася, – який? Такий, який не став терпіти і випер її зі свого життя… Так?
– По-перше, не тк голосно, а по-друге… ай, – Ольга махнула рукою і пішла в кімнату до сина.
Вона не знала, як поводитися в такій ситуації, ось іншим допомагала, а сама не знала.
Ольга працювала психологом.
– Мам …
– Все добре синку, ми просто з татом сильно посперечалися.
Минув тиждень, Павло мовчав. Ольга також.
– Нам було по сімнадцять, коли ми почали зустрічатися, перше кохання, таке інше, – сказав Павло після вечері, коли Ольга витирала стіл, а Коля пішов у свою кімнату. – Вона була класна – весела, балакуча, з нею було легко.
Мама дізналася, – Павло посміхнувся, – влаштувала концерт, дізналася про неї все, що з неповної сім’ї, взагалі все…
Батько намагався відговорити її, казав, що це все пройде, перше кохання не буває міцним.
Але мама не слухала, вона замикала мене вдома, ховала речі.
Вона хотіла, як краще, я розумію, але в мене ніби вселився дух непокори.
Я тікав через балкон, друг давав мені свої кросівки… Звичайно, я став гірше вчитися, а як? Адже я розривався між двома вогнями.
Можливо, не було б такої реакції з боку матері, я навчався б, як зазвичай, ну зустрічалися б, але ні… Я робив все наперекір.
Звичайно, все з нею було спробовано вперше.
Вона, до речі, була зразковою дівчинкою незважаючи на те, в якій сім’ї виховувалася.
Мама в неї була наче нічого, просто постійно виходила заміж, Інна була сама по собі, водилася з неважною компанією.
Але, при цьому вона залишалася якоюсь чистою, чи що.
Звичайно, це сталося і Інна чекала дитину.
Моя мама…
Я збирався ж одружитися з Інною, збирався шукати роботу, як справжній лицар.
Мама поговорила зі мною, тато теж.
Запросили Інну, мама навіть тепло поставилася до неї… Загалом … моя мама домовилася і відвела Інну до спеціаліста.
Її мама була проти, приходила сваритися, але Інна була зачарована тією увагою, що їй приділили в моїй родині.
Вона підкорилася моїй матері, яка ходила перед нею навшпиньки.
Якось так вийшло, що ми стали віддалятися одне від одного, я не знаю, може, подорослішали…
Моя мама вибрала іншу тактику і я вільно міг зустрічатися з Інною, але мене закрутило інше життя, я вступив вчитися, нові друзі, інші інтереси… потім … у неї занедужала мама і її не стало… я, звичайно, підтримав Інну.
Знаєш, я… я вже не був у неї закоханий, переріс ці стосунки, а вона … зізналася мені, що любить мене, я не знаю, як так вийшло, ми знову почали зустрічатися, хоча… я вже познайомився з тобою.
Мама не була проти тебе, вона була проти того життя, в яке я повертався…
Я ловив її з іншими, було зрозуміло, що це не просто друзі.
Якось вона сказала, що знову чекає на дитину.
Знаєш, я розгубився, адже я вже почав зустрічатися з тобою…
– Розслабся, – сказала Інна, – це не твоя дитина, я відпускаю тебе.
Я злився на неї, але відчув полегшення і спокійно пішов.
А потім згодом, вона надіслала мені смс із привітанням, написала, що в мене народилася донька.
Я не робив жодних спроб з нею зустрітися, навіщо?
Ми побачилися випадково.
Вона сказала, що в мене дочка і засміялася.
– Мабуть, Аліна мою долю повторить, – сказала вона, – я вийшла заміж.
– Це… це… моя донька?
– Не хвилюйся я просто записала тебе батьком, іди… нам не пробитися на твій рівень життя… Так, це твоя дитина, це все, що в мене залишилося від моєї мрії жити як всі люди, я намагаюся зробити так, щоб моя дочка стояла з тобою на одному щаблі.
Ось і все.
Більше я не бачив її і не згадував аж до останнього часу, поки на мене не вийшла ця тітка, я бачу і до тебе підібралася.
-Ти Бачив її, Аліну?
-Так, вона схожа на свою матір.
-Треба їм допомогти … Ніхто не змушує тебе любити, приймати цю дитину, просто треба допомогти.
– Добре.
Якось, Ольга не витримала і поїхала до школи, де навчалася дівчинка, Аліна йшла зі старим, але чистим портфелем, у чистій формі, дівчинка була з таким ніжним личком.
Ще не побачивши її бабусю, яка поспішала на назустріч онучці Ольга зрозуміла, хто це.
– Бувай, Аліно, – вигукували дівчатка.
– Па-па, не забувайте завтра у мене день народження, запрошую вас на чай…
День народження. Ольга задумливо рушила з місця.
Вона отямилася на касі в магазині.
Іграшки, якесь вбрання…
– Павле…
– Так? Що трапилося, ти якась цілий вечір не така.
– Павле, вислухай, не сварися, гаразд?
Ольга схвильовано розповідала, що завтра у дівчинки день народження, вона накупила подарунків…
Павло мовчки слухав потім, обійняв Ольгу.
– Поїдеш?
– Ми разом із тобою поїдемо, добре?
Поїхали, дівчинка наче й не здивувалася, вихована, ніжна.
Прийняла подарунки, з цікавістю дивилася на Павла та на Ольгу.
– Ви ще приїдете?
– Так, – сказала Ольга, – обов’язково.
Павло вдячно подивився на дружину.
Згодом вони сильно прикипіли до дівчинки та Лідії Макарівни, названої бабусі Алінки.
Познайомили дітей.
Скільки ж щастя було в очах Алінки, вона так раділа тому, що в неї є сім’я – тато брат і тітка Оля.
Коля спочатку насторожено прийняв сестру, а потім звик.
– Тату, мамо, а коли Аліна житиме вдома?
Ніхто й не ставив це питання…
Згодом дівчинку прийняла і мама Павла, і батько, всі знайшли величезну схожість Аліни та бабусі.
Лідія Макарівна була щасливою, її теж не покинули, хоч Аліна і переселилася до батька в сім’ю.
***
– Мамо … мамо, дивися, – біжить Коля з спійманим в сачку метеликом.
– Мамо, подивися який гарний, – вигукує Аліна, замовкає, стискається в грудочку…
Павло випростується біля мангалу, Ольга повертається до дітей.
Ольга хоче плакати, але вона сміється.
– Донечко, синку, йдіть сюди бігом, бігом ох, які ж ви у мене… хороші …
***
Аліна, погладжуючи живіт, зачаровано мружиться на сонечко.
– Мамо, а раптом я залишуся такою “великою”? А раптом мене Сашко покине, таку?
– Ольго Миколаївно, та скажіть ви їй щось, – сміється Алінин чоловік, – правда вона меле нісенітниці.
– Не бійся, сестро, якщо він надумає тебе кинути, я йому задам, нікуди він не втече, – коле дрова Микола, грає м’язами, поглядаючи в бік сестри і ще однієї дівчини, біля Аліни стоїть дівчина Миколи – Марина, гарна …
Ользі з Павлом подобається.
Усі сміються.
– Павле, у кухні піч горить?
– Горить, Олю, а що таке?
– Та папери старі спалити треба, лежать роками.
– Там точно немає нічого потрібного?
– Ні.
– Ну поклади, я спалю.
– Я сама спалю.
Кидає Ольга в піч непотрібні папери, перевіряючи про всяк випадок, щоб не спалити ненароком щось потрібне … Що це? А…конверт із тестом, та точно, вони тоді зробили…
Витягла, подивилася, кинула в піч, усміхнувшись підвелася, пішла до чоловіка та дітей.
Тест вони зробили, коли Аліна жила в них уже рік.
Нуль спорідненості…
Тільки, крім Павла та Олі, про це ніхто не знає і не дізнається ніколи…
Усміхається Ольга та йде до родини.
