У двадцять один рік Тоня вийшла заміж за Григорія. Випадково зустрілися на весіллі у друга Гриця, той був свідком у нареченого, а вона була колишньою однокласницею нареченої. Щойно Тоня увійшла до кафе, вона не змогла прийти на реєстрацію шлюбу, були справи, так одразу й побачила Гриця. Вона його не знала, підійшла до молодих, а наречена промовила:
– Привіт Тонечко, ось познайомся, це Григорій, – та кивнула з усмішкою.
– Грицю, ну от, а ти боявся, що немає тобі тут пари, хоч повно молоді.
– Дуже приємно, – зрадів він і потягнув за стіл Тоню, сідаючи поруч із собою.
Цілий вечір вони танцювали, жартували, сміялися і брали участь у різних смішних конкурсах.
Григорій був старший від Тоні на чотири роки. Давно вже працював на комбінаті водієм вантажної машини. Зустрічалися не дуже довго, і тут раптом зробив пропозицію Тоні.
– Тоню, виходь за мене заміж. Мій друг задоволений сімейним життям, вихваляється, як добре йому живеться. От дивлячись на нього і я теж хочу одружитися. Ти згодна?
Тоню він застав зненацька, не було в них таких розмов. Та й до ладу ще й не знала вона Гриця. Але він був наполегливим і Тоня не встояла.
– Згодна, тільки ми ще один одного не знаємо добре, – заїкнулася Тоня.
– Ну от і пізнаємо, коли будемо постійно поряд, тоді і вивчимо, – вона погодилася з його аргументами.
Мама відмовляла.
– Доню, чому так поспішайте, чи ти випадково не при надії?
– Ні, мамо. З чого ти взяла?
– Ну, зустрічаєтеся всього місяці три і вже заміж… – переживала мати. – Так швидко неможливо зрозуміти хлопця. Та й дехто все життя може прожити, і до кінця не знати, що за душею в людини.
– Гаразд, гаразд, мамо. Це було у ваш час. А в нас ось так, все швидко, – сміялася донька.
Прислухатися треба було до слів матері Тоні, але де там. Розписалися, одружилися, весілля справили та почалися прості будні. Почалося сімейне життя. Спочатку все було добре.
– Любий, у нас з тобою буде малюк, – повідомила Тоня чоловікові, коли приїхала з поліклініки.
– Так? Так швидко, як це, – здивувався він.
– Так. А ти хіба не знаєш, звідки беруться діти.
– В курсі в курсі, просто можна було ще трохи для себе пожити. А тут скоро пелюшки, примхи та все інше.
– А що робити, сім’я без дітей, це не сім’я, – якось не сподобалася реакція чоловіка на її новину, а вона ж щаслива їхала додому потішити його.
– Мам, Гриць не в захваті від того, що у нас буде дитина, – казала вона матері, – не сподобалося мені, як він сприйняв це.
– Нічого, доню, це зараз. А коли народиться малюк, він буде радий, чоловіки вони такі, до них довго все доходить, – заспокоювала її мама.
Час минав, вже настав час народжувати Тоні, а чоловік так і ставився байдуже. Правда на виписці зустрічав їх із донькою весело та галасливо. Згодом відзначав появу доньки протягом тижня. Іноді навіть не підходив до дитини.
– Любий, чому ти не підходиш до Катрусі. Вона мусить тебе бачити, – питала Тоня чоловіка.
– Ой, що там дивитись? Вона нічого не розуміє, от підросте, тоді інша річ…
Але Катруся росла, вже намагалася ходити, тяглася до тата, а той байдуже дивився на неї, на руки взагалі не брав. Тоня переживала і знову скаржилася матері:
– Мамо, ну чому Гриць такий байдужий до доньки. Він її не бере на руки, а вона йому посміхається, ну як можна не взяти свою дитину.
– Доню, а він може думати, що це не його дочка. Випадково немає в нього претензій до тебе, а то чоловіки… ніколи не вгадаєш, що в них на думці…
– Ні, мамо, що ти. Ніколи нічого подібного не чула, не думаю, що в нього можуть виникнути такі думки, він мені довіряє.
Ішов час. Григорій так і ставився до доньки прохолодно. А ще почав затримуватись на роботі, приходив під мухою. А потім далі й більше. Вирішила Тоня вибрати час і поговорити з чоловіком. Не розуміла, що в них діється.
– Любий, – якось за вечерею спитала дружина, коли він був у нормальному настрої, їв з апетитом, – поясни мені, що у нас відбувається. Ми з тобою віддалилися одне від одного. Я спілкуюсь лише з донькою. Тебе рідко бачу. Донька тобі не потрібна. Може, я теж не потрібна?
Григорій мовчки їв, потім доївши, відсунув тарілку і видав:
– От можеш ти апетит зіпсувати, але я все одно наївся. Готуєш ти смачно, за донькою дивишся добре, і господиня з тебе гарна, але я зрозумів, що тебе не люблю.
Промовив так буденно і прямо дивлячись їй у вічі.
– Я може і тому чаркую, що зрозумів, не хочеться мені повертатися додому, не хочу бачити тебе, таку дбайливу та добру, не хочу бачити й доньку. Не лежить у мене душа до вас. Права ти була тоді, коли казала, що ми не знаємо одне одного, а я поспішив. Сім’ї захотілося, але зрозумів, що сім’я мені не потрібна. Люблю волю, не нагулявся мабуть.
Тоня на якийсь час втратила дар мови.
– Це точно? Ти мене не любиш? – Зі сльозами в очах запитала вона, – те, що до доньки байдужий, бачу. Але я думала, що ти любиш мене. А ти так відверто…
– Вибач, розмов більше не хочу, але я давно вирішив, піду від тебе. Піду збирати речі.
Не чіплялася Тоня за чоловіка, але було дуже прикро. Дивилася, як він збирав речі і пішов, грюкнувши дверима. Тоня вирішила повернутися до матері, бо ж як тепер платитиме за орендовану квартиру.
– Нічого, доню, все буде добре. Було діло, поспішили, буває. Зустрінеш ти ще своє щастя, – заспокоювала мама Тоню, не показуючи, що сама теж переживає.
Почалося зовсім інше життя у Тоні. Звичайно переживала, але змирилася, та й мама допомогла, не залишала її віч-на-віч зі своїми думками, займалася з онукою, дуже любила її.
Згодом заспокоїлася і вже була впевнена, що не робиться в житті, все на краще.
Катрусі виповнилося три роки, Тоня вийшла на роботу, відправивши доньку до дитячого садка, хоч мама і могла за нею доглядати.
– Доню, хай Катруся вдома залишається, шкода в садок віддавати, хворітиме часто, – пропонувала мама.
– Мамо, дитині краще в садку, не хвилюйся, ти і так весь час з нею. Нехай звикає Катруся до дітей та вихователів. Та там із ними займаються педагоги, – бабуся погодилася, вона все одно сама відводила внучку в садок і забирала, гуляла з нею.
Тоня виховувала доньку одна. Не хотілося їй поки що зустрічатися з кимось.
– Якщо рідному батькові не потрібна була Катя, а чужий може ніколи й не полюбити її. Поки донька не виросте, не дивитимуся навіть на чоловіків. Житиму заради доньки.
– Тоню, ти чомусь на чоловіків взагалі не дивишся, – дивувалися колеги, – бачимо ж, як навколо тебе в’ються охочі.
– Не знаю, вирішила для себе, поки житиму тільки для Катрусі. Мені треба її виростити, – відповіла вона колегам.
– Даремно. Одне іншому не заважає. І взагалі, діти – це добре, звичайно, але ще краще, коли поряд з тобою буде чоловік, твоя підтримка, твоя опора. Так уже влаштоване життя, – переконували колеги.
Йшов час. Катя вже в школі вчиться, проблем Тоні не завдає, бабуся доглядає. Вже й мама починає розмову:
– Доню, Катруся майже доросла, через два роки школу закінчить, настав час і тобі визначитися з твоїм життям. Ти ще молода, вільних чоловіків багато. Я впевнена, є серед них і добрі, тільки треба придивитися.
– Гаразд, мам, добре, придивлюся, – обіцяла Тоня, але поки що так і була одна.
Після закінчення школи Катя вступила до коледжу, вчилася добре, потім і з хлопцем почала зустрічатися.
– Мамо, я познайомлю тебе з Арсенієм, він мені дуже подобається, – зізналася донька, коли навчалася на передостанньому курсі.
– Доню, але й ти маєш йому подобатися, – говорила Тоня, згадуючи своє невдале заміжжя.
– Ой, Арсеній мене просто обожнює, не хвилюйся, матусю, – тараторила Катя.
Але тут зненацька Тоня познайомилася з Олегом. Вона йшла з роботи до переходу, а він проїжджав повз і оббризкав її з ніг до голови з калюжі. Поки вона стояла вражена озираючись на всі боки, Олег припаркувався і підбіг до неї з вологими серветками в руках.
– Вибачте, вибачте, заради Бога вибачте. Зі мною таке вперше, дуже неприємно. Але я вас підвезу вам куди?
– Додому, – промовила вона, все ще не оговтавшись.
– Він провів її до машини, посадив.
– Адресу скажіть, миттю домчу, – він уже посміхався, і вона теж, скоса поглядаючи на цього, симпатичного чоловіка, який невідомо звідки взявся.
– Мене звати Олег, а вас?
– Тоня, – відповіла вона і чомусь почервоніла, а сама подумала, – ой, що це я? Чому я хвилююсь?
Але Олег не давав їй часу на ці думки, він розповідав, що їде від матері.
– Моя мама живе в селі, у неї свій будинок, батька рік тому не стало, от і доводиться частіше провідувати, та й допомагати по господарству. Коли дружина звикла, що чоловік доглядає будинок і господарство, складно відразу включитися самій. Так і з моєю матір’ю, та вона ще ніяк не може упокоритися, що батька немає і не буде. А ви з ким живете, сім’я, діти?
– Живу з матір’ю та донькою, батька теж вже нема. Донька скоро закінчить коледж, а я працюю.
– Знаєте, я чомусь відчув, що ви одна. Хоча така вродлива жінка не повинна бути одна. Але життя рідко справедливе. Я ось двічі був одружений і двічі не пощастило. Але надії не втрачаю, десь є на світі моя людина, — усміхався Олег і тепло поглядав на неї.
Коли під’їхали до будинку, Тоня й сама не зрозуміла, чому вона запросила його у гості.
– Дякую, що підвезли. Заходьте, заразом і з мамою познайомитеся. Чаєм пригостимо вас.
– А я із задоволенням, – відгукнувся він, його не треба було вмовляти, бо він усю дорогу думав, як же продовжити спілкування.
– Ой, доню, а я й не знала, що сьогодні у нас гості, – промовила мама, коли побачила Олега.
– А ми й самі не знали, що так вийде, – весело казав він.
Олег виявився цікавим співрозмовником сорок сім років, свій автобізнес. Але головне він з першого погляду закохався у Тоню. Він веселив їх за столом, потім прийшла Катя, і з нею познайомився. Довго балакали, як старі знайомі, Олег і з молоддю вміє спілкуватися та знає, на які теми поговорити.
Коли провели за двері Олега Катя запитала:
– Мамо, ти де знайшла такого класного Олега?
– На дорозі, доню, – відповіла вона і самій стало смішно.
– Як це, доню, – запитала здивовано мати.
– Ну як, він облив мене з ніг до голови брудною водою, проїжджаючи на машині, ти ж бачила в якому вигляді я прийшла.
Довго вони ще згадували знайомство Тоні та Олега. Вони вже й одружилися і Тоня чекала на дитину.
– У такому віці дітей?, – говорили Тоні сусіди та деякі колеги та навіть родичі. – Тобі сорок два скоро, а ти чекаєш на дитину. Жили б собі для себе.
– А що поганого у моєму віці, – казала Тоня. – Я дуже добре почуваюся і нам із чоловіком хочеться мати спільну дитину.
Тоня дуже хоче малюка і чекає з нетерпінням на появу сина. Вони вже знають, що буде Михайлик. Олег готовий на руках носити свою дружину та майбутнього сина.
