Родина чоловіка нам періодично дорікає, що ми кинули одну бідолашну свекруху, зовсім їй не допомагаємо, адже їй так важко живеться.
А ми допомагаємо. Ми платимо комуналку та щомісяця перераховуємо їй сім тисяч зверху. Але свекруха воліє витрачати їх на свого ненаглядного молодшого синочка. І це її вибір та її право.
Ми пробували якось впливати, щось свекрусі пояснювати, але там марно. У неї одна розмова – “Василькові складно, у Василька троє дітей і дружина ніде не працює”. Наче сам Василько просто приклад працьовитості.
Одружилися ми із чоловіком шістнадцять років тому. Василько тоді ще в школі вчився, хоча правильніше сказати не вчився, а ходив туди.
Ми відразу пішли жити окремо, тому якийсь час я була у щасливому незнанні, що там у свекрухи та її Василька відбувається. Чоловік їздив до рідні без мене, це влаштовувало всіх.
Після школи Василь нікуди не вступив, хоча свекруха щосили намагалася його прилаштувати. Зрештою сів біля маминої спідниці. Вона ж натішитися не могла, бігала, догоджала, не знала, чим улюбленого синочка порадувати.
А синочок рідненький у мами ще просив гроші на свої походеньки. Правильно, своїх немає, та й звідки б взятися, якщо хлопець не працює.
Чоловік із братом хотів на цю тему поговорити, що так не робиться, Василько вже під два метри росту, а все в матері на шиї висить, але свекруха горою стояла за молодшого сина.
– Нехай хоч трохи відпочине, озирнеться, а там і влаштується. Що ти його одразу на роботу женеш?
Чоловік махнув рукою і більше не намагався якось вплинути на брата та маму. Ми всю увагу зосередили на своїй сім’ї, нам і тут було чим зайнятися.
Десять років тому у нас народилася дочка, свекруха кілька разів навіть приходила, але до її візитів усі розмови були про Василька
– Так йому важко влаштуватися… Або не беруть, бо досвіду немає, або зарплата смішна, або обіцяють передзвонити, а потім не передзвонюють, – журилася свекруха.
Чоловік хоч і сердився, але мовчав. Ми знали, як Вася влаштовується на роботу, точніше, куди. Чоловік пропонував братові йти до нього в компанію, там якраз у бригаду потрібні були руки для оздоблювальних робіт, чоловіки б навчили, але Василько сказав, що він не хоче бути різноробочим.
Більше чоловік не робив братові жодних пропозицій. Свекруха, як і раніше, забезпечувала сина, нарікаючи на поганих роботодавців, і шкодуючи Василька. Дивитись на це було вже навіть нудно.
На роботу Василько все ж влаштовувався, але працював там щонайбільше пів року, потім довго і вдумливо шукав інше місце. Чомусь людину без навичок та освіти ніхто брати не хотів.
А п’ять років тому він одружився. Дружина його була якраз при надії, через три місяці після весілля вони стали батьками. Свекруха була з головою в сім’ї сина – допомагала грошима, сиділа з онуком, постійно там чимось займалася.
Коли первістку Василя був рік, дружина його ощасливила звісткою ще раз. Вирішили, що впораються, хоча жили вони на гроші свекрухи, які вона заробляла. А Вася був у черговому пошуку роботи.
Потім свекруху відправили на заслужений відпочинок і сім’ї почало дуже не вистачати грошей. Мама тепер на одній пенсії, а хіба багато з тієї пенсії купиш?
Невістка з дітьми, Васил то працює, то не працює, а свекруха намагається їх тягнути на свою пенсію, сама при цьому живе явно не розкошуючи.
Чоловік із мамою розмовляв, пояснював, що там дорослі люди, які самі розберуться, якщо перестануть завжди розраховувати на неї, але до свекрухи не доходить.
Вона продовжує віддавати гроші туди, адже невістка знову скоро стане матірʼю.
Чоловік із цим втомився боротися. Сказав, що платитиме комуналку, скидатиме сім тисяч, а як мама ними розпорядиться – це не його клопіт.
– Моє сумління буде чистим, я зробив усе, що міг, – вважає чоловік, і я його в цьому повністю підтримую.
Раз свекрусі подобається так опікати сімейство молодшого сина, хай їй щастить. Тільки потім хай на себе нарікає. Хіба я не права?
