Дозвілля

— Миколко, неси кульки, надувати будемо! Антончику, ну що ж ти, любий, іграшки розкидав по всьому двору, ану збери! — Юлія Яківна метушилася на терасі своєї дачі, роздаючи

— Приберіть свого собаку! — вигукнула Ліна молодому чоловікові в чорній футболці і сонячних окулярах, який неспішно крокував по пішохідній доріжці парку. Вона щойно закінчила свою пробіжку і

Хто?… Гануся?.. А від чого?.. Так, так, молода ще, нашого віку, рахуй. Та сімдесят шість, але могла би ще жити. Та не виключай, бо мені цікаво, коли прощання…

Вперше вони зустрілися ще не розуміючи хто вони і що вони – це був пологовий. Мами лежали в одній кімнаті і, як годиться, жартували, що майбутні свахи. Це

Подруги. Меланія бігла з веселим вереском до купки дівчат. З усіма перецілуватися, пообніматися, наміченим оком визначити, хто схуд, а хто поправився, перші зморшки, погані зачіски, відсутність персня, новий

Ваня був звичайним хлопцем, якого виховала бабуся. Виріс хлопець шибеником, можливо через те, що бабуся була надто м’якою людиною. Він нікого не хотів слухатися, навчався в школі погано.

Ніна гукнула: – Тітко Шуро, ти що там робиш? Та, крекчучи підійшла і тримаючись за поперек, пояснила: – Та дід мій сьогодні зайшов в город і каже, що

Сумувала дівчина через вельми поширену причину — її покинув хлопець. А вони і зустрічалися всього-на-всього два місяці… Невже Карина могла так швидко йому набриднути? Поводилась вона пристойно, на

Ми розлучаємося, — Анжела діловито складала речі у валізи. — А я хоча б можу дізнатися причину? — запитав Марк, притулившись до стіни. Він безпорадно спостерігав за її

Ще з юності про Жанну ходили недобрі чутки: начебто з хорошої, доброї сім’ї, одна дочка у батьків, але де її розсудливість? Бабусі на лавочці називали її тим самим