Василь, веселун і баламут, в селі мав славу несерйозного хлопця. Дівчата дружно сміялися над його жартами, але належної уваги йому не приділяли.
«Хіба ж це жених? З таким хлопцем весело, але сім’ю не побудуєш. Недолугий якийсь». — Шепотілися дівчата між собою.
Восени, коли в селі справляли весілля, Василь мав великий попит. Він і тамада, він і на акордеоні грає.
Найбільше Василь любив грати на гітарі. Особливо поважав шансон. У нього це добре виходило. Душевно.
Подейкували, що недолугим, Вася був не завжди. Говорили, що він був закоханий у Валентину з сусіднього села. А вона за іншого заміж вийшла. Ось він відтоді і жартує. Давно це було. Що згадувати? Валентина вже давно заміжня, троє хлопців у неї.
Одного разу Василь вибрався в місто по своїх справах. Після, прогулявся вулицями і забрів на місцевий ринок на ціни подивитися. Випадково побачив чоловіка Валентини. Та не одного, а з міською дівчиною.
Вони йшли, не помічаючи нікого. Лагідно щебетали між собою. Він її обійняв і щось шепотів на вушко, вона весело сміялася.
Василь вирішив до них не підходити. Навіщо людям заважати? Трохи задумливо постояв і вирішив додому поки не повертатися. Сів на автобус в сусіднє село.
«Треба брата двоюрідного відвідати. Давно не бачились». — Подумав він.
Родичі зустріли його радісно. Накрили стіл. Розмова була довгою і ґрунтовною. Поділилися усіма новинами.
— Щось, у дворі у сусідів порожньо, — ніби ненароком промовив Василь, — Поїхали десь чи що?
— Ой, Васю, ти ж нічого не знаєш, — спохопилася дружина брата, — Від Вальки чоловік пішов. З дітьми її кинув. Погано пішов. Будинок його. Вона з малими до матері перебралася. А він будинок на продаж виставив. Молоду в місті собі знайшов.
— Як же вона одна з дітьми? Важко. Старший, напевно в школу ходить? — здивувався Василь.
— У другому класі. Він з моєю в одному класі вчиться, — продовжила дружина брата, — Середній на наступний рік в школу піде. А дівчинка, маленька. Три роки виповниться. Шкода її.
Василь тільки похитав головою.
— Я ж до вас не просто так приїхав, — продовжив розмову Василь, — У вас на краю села стоїть порожній амбар. Він вам потрібен?
— Та ж він майже розвалився, — відповів брат, — А тобі він навіщо?
— Ну, — зам’явся Василь, — Хотів вас попросити, віддати його мені. Хочу перебратися у ваше село. Я ж автомеханік хороший. Майстерню відкрию. Машини лагодити буду. Вам за оренду платитиму.
— Та бери, якщо треба, — зрадів брат, — Допоможеш мені з машиною. А жити можеш в будинку навпроти. Там старий Семен живе, самотній він. Тобі тільки радий буде.
Василь швидко обжився на новому місці. З дідом ладнав. Взяв кредит у банку. Амбар переробив під майстерню. З’явилися клієнти. Через півроку роботи, чутка про його «золоті руки» розлетілася по всій окрузі. Якось увечері прийшов Василь в будинок до Валентини.
— Я ось у якій справі, — хвилюючись, промовив він, — Валю, ти ж бухгалтер. Мені потрібна твоя допомога. У мене, ти ж знаєш, клієнти додалися, роботи багато. Абсолютно часу і сил на папірці немає. Та й нічого я в них не розумію. Мені потрібен працівник. Бухгалтерію вести, запчастини враховувати. Клієнтів приймати. Підеш? Зарплатою не ображу.
— Звичайно, — зраділа Валентина, — Нам зараз гроші дуже потрібні.
Так і почали вони працювати разом. Василь машини лагодить, Валентина бухгалтерію веде. Старші хлопці прибігали, то Василь їх так само в роботу втягнув. Двір підметуть, інструменти потримають. Василь їм про автомобілі розповідає, хлопчакам цікаво ж.
Через рік, взимку Валентина не прийшла на роботу. Василь вже почав хвилюватися. Вирішив до неї додому зайти.
Відкрив йому колишній чоловік Валентини.
— А, коханець прийшов, — пожартував він, — Чоловік з двору, то ти до моєї жінки унадився ходити?
— Колишній чоловік, — уточнила Валентина, — Не твоя це справа. Ти від нас пішов? Пішов. Ми з тобою розлучилися? Розлучилися. З будинку ти нас прогнав? Прогнав. Немає нас в твоєму житті. Іди.
— Ти щось плутаєш, — спокійно сказав Василь, звертаючись до колишнього чоловіка, — Дружина у тебе в місті. Валентина тепер моя жінка. Ми з нею завтра в РАЦС йдемо. Все, чоловіче, твій поїзд пішов. Не віддам я тобі її. І дітей не віддам, рідні вони мені. Все, забирайся.
Колишній чоловік розлютився, махнувши рукою, голосно грюкнув дверима.
Валентина присіла на краєчок стільця, Василь мовчки стояв, мнучи в руках шапку.
— Васю, а про РАЦС ти правду сказав чи так, його позлити? — Несміливо запитала Валентина.
— А ти б погодилася? — Опустивши голову промовив Василь.
— Так, я б погодилася.
— Тоді я трохи обманув, — сказав Василь.
Валентина ахнула і закрила руками обличчя.
— Давай, збирайся. Не завтра, а сьогодні в РАЦС підемо. Тільки хутко, бо на нас ще сьогодні переїзд чекає.
Жінка аж засяяла.
— Васильку, який переїзд?
— Як який? — Здивувався Василь. — Ви ж до мене всі переїжджаєте. Дружина з дітьми повинна жити у чоловіка.
Через два роки у Васі народилася четверта дитина.
Фото ілюстративне.
