Друзі і знайомі вишукували причини, будували теорії і, ніде правди діти, відверто зловтішалися. Ще б пак, він на роботі гарує, вже купив квартиру, зробив ремонт, придбав машину. Жінку леліє, а все одно не вгодив.
От тобі твоя Оксанка, от тобі вихваляння, яка вона ґаздиня, які діти доглянуті, яка квартира охайна. Жіноча половина, не маючи жодних фактів, бо Оксанка мовчала як партизанка, оголосили винуватою саме її. Що хотіти з такого чудового чоловіка? Роками на заробітках, все в домі і для дому, свою Ксеню визбирує, на фітнеси і салони грошей не шкодує. Що ще жінці треба? Ну, випиває інколи, але не більше. Ангелів нема.
Загордилася Оксанка, пішла в місто на роботу і стовідсотково знайшла собі нового чоловіка. Не може жінка піти отак від чоловіка з двома дітьми. Якби руками розмахував чи ревнував, то найближчі подруги це знали б, але за ці дванадцять років нічого подібного вони не чули від Оксани. Не чули й сусіди сварок.
Хто був цікавішим і мав більше вільного часу, то ще мудрував, коли саме сімейний човен напоровся на айсберг. Визначили, що саме після відпочинку в Туреччині. А вони ще як вихвалялися, скільки фото наробили, аж жіночу частину душа боліла, бо та Оксанка на «олінклюзів» зовсім не погладшала. Просто відьма. Випила всі сили з чоловіка і викинула.
Оксанка в село не приїжджала і, як раніше, нікому не говорила через що розлучилася з Романом. Вона не дуже цікавилася думкою близьких про свій вчинок, але свекруха дбайливо це виправляла.
Вона зовсім не сердилася. Зовсім ніяких емоцій… Аж страшно. Вона дивилася в своє минуле і нічого не відчувала. Коли почалася ця байдужість? Вони ж любили один одного. Все було як у всіх: і поцілунки під старою грушею, і обіцянки вічного кохання на бучному весіллі. Потім діти-квіти.
Саме тоді стало чітко зрозуміло, що вона пішла направо, а він наліво. Він жив, саме так їй здавалося, що він жив повноцінно. Бачив кожного дня нових людей, відчував нові емоції, нові пригоди. Йшов з друзями в бар чи на футбол, дивився кіно і дитячий вереск не мав йому заважати.
А у неї кожен день був «Днем бабака». Зварити їсти, підтерти сопливі носи і брудні рученята, випрати, випрасувати, витерти сльози і поцілувати подряпини, вигуляти і піти на огляд… Нескінченні дрібниці засмоктали її на саме дно самооцінки. Коли вона попросила Романа купити їй абонемент в фітнес-зал, то напоролася на таке нерозуміння, що їй аж очі відкрилися.
Роман жив нічим не жертвуючи – ні фігурою, ні здоров’ям, ні сном, ні самооцінкою. Всі ці спільні роки вона оберігала його від дитячих плачів, нездужань і капризів. Ромко був її третьою дитиною і не планував нічого змінювати.
Вона була для нього ідеальною мамою, дружиною і коханкою. Він дивувався, який серіал чи цитати зі сторіс її так зачепили? А її зачепила саме та поїздка в Туреччину( Тут прихильники цієї теорії тупають ногами і плещуть в долоні). І винен був справді чоловік. (Тут прихильники цієї теорії тупають ногами і плещуть в долоні).
Вірніше не чоловік, а погляд. Такий захоплений, голодний, довгий погляд замилування. Такий, яким Ромко на неї вже давно не дивився, хоч фітнес дав результат. І не подивиться. Просто не зможе.
Між Ромком і цим поглядом була прірва. А Оксанка захотіла аби на неї отак дивилися і без цього жити вона далі не зможе. Та чого ж, зможе, але то вже буде не Оксанка, а якесь стомлене ніщо. А вона хотіла згадати як бути Оксанкою.
Фото ілюстративне.
