Мама нещодавно мені сказала, що виморилась від постійного шуму, який створюємо ми з сином. Вона вже занадто стара, їй хочеться тиші і спокою, а не плачу чи сміху дитини. Тому я повинна кинутися кабанчиком і орендувати собі окреме житло. Але квартира, в якій ми всі живемо, і моя теж, чому я повинна з’їжджати?
Квартира, в якій зараз живемо я, мама і мій син, дісталася нам з нею від мого батька. Половина належить мені, половина їй, але досить довгий час вона жила там одна в своє задоволення.
У нас з матір’ю стосунки завжди були натягнутими. Вона могла місяцями не цікавитися моїми справами, а потім раптом кидалася виховувати. Ці перепади її настрою завжди призводили до непорозумінь. Я не сприймала її, як свою близьку людину. Родичка, це так. Але священного трепету перед материнським словом у мене не було.
Зазвичай мама починала займатися моїм вихованням, коли у неї розклеювались чергові стосунки. Я з ранніх років вміла за себе постояти, а в підлітковому віці взагалі за словом в кишеню не лізла.
Моє заміжжя невдале і повернення в батьківський дім мама сприйняла без захвату. Я з сином зайняла свою стару кімнату, яку мама перетворила на комору. Малого прилаштували в садок, а сама я вийшла на роботу, тому що мама відразу позначила, що годувати вона мене не буде. Це було очікувано, тому я навіть не засмутилася.
Жили ми з нею як в гуртожитку – різні полички в холодильнику, кожен прибирає за собою, нічого спільного.
Я рахунки не розділяла, тому просто віддавала матері половину грошей за комуналку. Вона намагалася говорити, що я повинна оплачувати дві третини, але я одразу поставила усі крапки над “ї”, дитина маленька, тому поки буде так.
Так ми прожили два роки, ніби все було спокійно, мама періодично бурчала на мене з якихось дрібниць, але особливих непорозумінь не було. Але нещодавно вона заявила, що втомилася від постійного дитячого тупоту і вереску, втомилася від того, що ми ляскаємо дверима і шумимо водою. Заявила, що хоче тиші і спокою, тому я повинна з’їхати.
Дуже цікавий розклад! На що я повинна орендувати квартиру, годувати й одягати дитину, якщо моєї зарплати зараз ледве як вистачає? Тим більше я така ж господиня в цій квартирі, за документами половина моя. Чому з’їхати повинні ми? Їй не подобається щось, ось вона нехай і їде.
Мама ж заявляє що вона мене прихистила, а я їй умови ставлю. Вона мене в моїй квартирі прихистила. Що ви говорите? Яка щедрість! А вчора я отетеріла повернувшись додому. Мама свою кімнату здала іноземцями з ринку.
От як нам тепер бути? Ніби й маю я житло, а хочеться втекти світ заочі. Хіба ж такі матері бувають, як так можна з власним дитям?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
