Мама не дає нудьгувати. Спочатку рік вмовляла нас купити їй однокімнатну квартиру, щоб вона туди переїхала, а ми б перебралися в її двjrsvyfnye. Тепер уже півроку вимагає повернути все назад, тому що в новій квартирі їй все незвично і тісно. Нам з маленькою дитиною тільки таких розваг не вистачало.
У нас з чоловіком свого кута не було, тому відразу після весілля ми задумались про іпотеку. Брати хотіли двокімнатну, тому що на трикімнатну у нас пороху не вистачить, а в однокімнатній з дитиною буде тісно, з часом все одно доведеться міняти. У батьків чоловіка і моєї мами квартири є, але ми навіть не роздумували про спадщину, нехай живуть довго, ми самі викрутимось.
Мама через рік після мого весілля вийшла на пенсію і почала брати активну участь в житті нашої родини. Навіть, занадто активно в деякі моменти. Тема з іпотекою секретом не була, тому про неї мама теж була в курсі, але вона була категорично проти будь-яких позик і зобов’язань перед банками.
Ми з чоловіком теж не горіли бажанням влазити в кредити, у нас були деякі гроші, щось свекри подарували, щось самі накопичили, але вистачило б на маленьку однокімнатну в віддаленому районі. Там і метраж навіть для двох маленький, ще й до роботи їхати дуже довго з пересадками. До того ж район новий, інфраструктура поки не дуже розвинена, дитячий садок далеко, школа тільки в перспективі. Для молодої сім’ї варіант зовсім невідповідний.
Але мама продовжувала голосити, що у неї душа не на місці, бо це ж такі переплати в банк. Сама вона нам фінансово допомогти не могла. Накопичень у неї не було, сама жила на пенсію. З нас грошей не тягнула, вже велике їй спасибі.
Зрозумівши, що її голосіння на мене не діють, вона на якийсь час відстала, взагалі не торкалася цієї теми. Потім раптово запропонувала варіант, який раніше навіть не розглядався – вона нам віддає свою квартиру, а ми їй купуємо однокімнатну в тому віддаленому районі.
– Це вам, молодим, вічно чогось не вистачає, а мені багато треба? Магазини там є, громадський транспорт ходить. Я-то часом не обмежена, заодно і прогуляюся. А що житлоплощу невелика, так навіть добре. Мені одній там, не танцювати. Зате і прибирання менше.
Я з мамою кілька разів розмовляла, чи впевнена вона в своєму рішенні. Стільки років прожила на одному місці, а тепер ось зніматися і переїжджати, в її віці вже важко даються такі зміни. Але мама гаряче мене переконувала, що подружок у дворі у неї немає, нудьгувати ні за ким. А до тих, що є, вона і з нового місця прегарний добереться.
Ми з чоловіком поговорили, все обговорили, зважили і зрозуміли, що мамина пропозиція ідеальна. Квартира у неї в хорошому місці, там все необхідне в пішій доступності, до роботи прямої автобус або пішки двадцять хвилин. Звичайно, ремонт треба буде робити і меблі купувати, але розберемося з часом, все мама на нову квартиру чисто фізично забрати не зможе.
Мама поставила єдину умову – всім займаємося ми, вона згодна тільки з нами з’їздити і подивитися квартиру. Було вирішено, що нову квартиру я оформляю на себе, а мамина так за мамою і залишається. Вона пояснила, що після неї квартира мені у спадок дістанеться, а в нову наші спільні з чоловіком гроші будуть вкладені. Нам так навіть простіше було, зайвої біганини не буде і маму смикати не доведеться.
Квартиру ми купили за три місяці. Мама їздила з нами і все захоплювалася видами з вікна. Там поки не забудовані поля, вона обрала крайній будинок, так що з вікна розкидаються простори. Їй подобалася невелика кількість машин, чисте повітря, віддаленість від великих доріг. Загалом, мамі подобалося все. Сама квартирка їй теж подобалася.
Ще два місяці ми займалися дрібними доробками в новій квартирі, потихеньку перевозили мамині речі, допомагали їй облаштовуватися, потім самі переїжджали в її квартиру, там робили ремонт. У цей момент з’ясувалося, що я при надії. Ми хоч і не планували так скоро, але вирішили, що це доля, все склалося якнайкраще.
Поки я була при надії, мама була задоволена квартирою. Я як вийшла в декрет, стала до неї часто їздити, там дійсно поки свіже повітря і мало людей і машин. Є де погуляти. Мама все не втомлювалася нахвалювати житло. Я теж раділа, що все так владналося.
Ось синові виповнилося вже три місяці, мама стала все частіше жалітись на нове своє житло. Виявилося, що їздити спеціалістів далеко, будинок далеко від цивілізації, а сама квартирка тісна, в ній дихати нічим.
На моє закономірне питання, а що вона раніше мовчала, вона заявила, що не хотіла мене, турбувати, адже я була при надії. Але зараз онук уже є, тому можна і поговорити. Було сказано, що вона хоче назад в свою квартиру. У новій їй тісно, незатишно, погано, одним словом. Переїхати бажає до зими.
– А ми як і куди? Про нас ти подумала?
– Не на вулицю вас жену! Там все для проживання є: вода, опалення, газ. Малюк поки маленький, а потім візьмете іпотеку, як і хотіли.
– Я зараз в декреті, працює один чоловік, яка нам іпотека? Нам з тієї квартири їздити незручно. Чоловікові на роботу з пересадками, мені з дитиною в поліклініку. Там ні садка поруч, нічого!
Мама зауважила, що її ми туди сплавили, хоча там нічого немає, але ж вона – людина у віці. Ми сплавили, виявляється. Вона сама цю тему підняла, всіх збаламутила, а тепер ми винні. Ще вона нагадала, що ця двокімнатна все ще по документам її, тому вона має повне право тут жити. До зими вона хоче повернутися в свою квартиру..
Про переїзд мама нагадує мені щодня, я вже розмовляти з нею не можу. Нічого не вдієш, квартира на ній. Чоловік взагалі рве і метає. Ми витратилися на ремонт тієї квартири, цієї квартири, а тепер залишилися на бобах. Як будемо викручуватися, поки незрозуміло. На вулиці, звичайно, не залишимося, але сама ситуація взагалі не смішна.
З мамою спілкуватися не хочу, а вона не розуміє, на що я ображаюся. Вона ж просто хоче назад свою власну квартиру. Всього-навсього. Це ж все так просто – жонглювати квартирами і переїжджати з немовлям на руках.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
