Дозвілля
14. Як кажуть, ще зовсім дитина. А Віталій уже дорослий — високий, статний, кароокий. Він танцює на веселому сільському весіллі з якоюсь високою і гарною білявкою, а Наталя
Ми із чоловіком у шлюбі 7 років. Живемо добре — любимо одне одного, але вже без початкових почуттів. Живемо з ним за коштами в тісній орендованій квартирі, накопичуємо
Яка б не була, але вона твоя мати! — Тимофію, ти що не чуєш? У двері дзвонять! Відкрий, я зайнята! – Наталка розкладала пироги на пергаментний папір. Дзвінок
Час розставив все на свої місця. Вона зробила правильний вибір. – Костю, мені треба тобі щось сказати. – Настя, посміхнувшись, подивилася на хлопця, що сидів навпроти. – І
Материнство навчило її спокою. Не того, буддистського чи медитативного, не японського чи самурайського, а якогось не описуваного, ірраціонального і відчайдушного. Ви б змогли вдоволено посміхатися, коли ваше ім’я
Своє весілля планувала понад півроку. Все продумувала до дрібниць. Декорації, фотозона, кольорова гама, меню… Ми чекали півроку, щоб святкувати саме у цьому ресторані. Він найбільше мені сподобався, і
Ми з чоловіком зійшлися, коли вже й у мене, і в нього були діти від першого шлюбу. Моєму сину було на той момент п’ять років, його – чотири
Багато років лелека обминав дім моєї донечки, нічого не допомагало. Вона вже й у чергу на усиновлення стала, жили ми тоді в Ізраїлі (а там покинутих дітей мало,
Заміжня я два роки. З Миколою познайомилися на роботі, він справляв враження серйозної молодої людини, яка знає, що їй потрібно від життя. Разом ми пропрацювали зовсім небагато, я
Доньці зараз тридцять років, а вона навіть не збирається починати будувати якесь своє життя. Ми живемо у двокімнатній квартирі, у кожної своя кімната, але все одно незручно, мені