Ми з чоловіком зійшлися, коли вже й у мене, і в нього були діти від першого шлюбу. Моєму сину було на той момент п’ять років, його – чотири роки. Я з чоловіком розлучилася, а його дружини не було. Спочатку я не бачила жодних питань у тому, що у нас обох є діти. Але непорозуміння почалися майже одразу.
Я виховувала сина одна, допомагати мені не було кому. Моя мама працювала, рідня колишнього чоловіка не вважає за потрібне спілкуватися з моїм сином. А ось сина чоловіка няньчили бабусі, що, звичайно ж, не могло вплинути сприятливо – дитину банально розпестили.
З себе відповідальності я не знімаю, мій син теж далеко не янгол казати не правду не збираюся. Але принаймні він знає, що означає слово “ні”. Син чоловіка просто випадає з реальності, якщо прямо тут і зараз не отримує те, що хоче. Це дуже неприємно, оскільки і мій син, бачачи як зведеному братові все сходить з рук, почав поводитися так само.
Спочатку я не помічала якихось відмінностей у ставленні чоловіка до хлопчиків. Він однаково ними займався, однаково хвалив і вказував на недоліки обох у рівній мірі. Я намагалася робити так само, як мені здавалося, у мене виходило.
Але, мабуть, через якийсь час чоловік утомився виховувати власну дитину і він став йому потурати. Адже набагато простіше купити зайву іграшку або дати зайву цукерку, ніж витримувати те, що влаштовує дитина. Мій син, дивлячись на це, зрозумів, що схема працює і почав повторювати. Це був морок, який я сама припинити була не в змозі.
Потім діти почали чубитись між собою. Мене такий стан справ не влаштовував. Ми з чоловіком з’ясовувати стосунки все частіше. Він відстоював свою думку, доводячи, що його син ще маленький, йому можна робити поблажки. А мій нібито вже дорослий і має все розуміти та нести відповідальність. Повторюся, між хлопчиками лише рік різниці. На момент цієї розмови моєму було шість років, а синові чоловіка п’ять. В обох випадках свідомий вік.
Чоловікову правоту доводили ще його мама та мама колишньої дружини. Вони обидві чомусь вважали, що я не надто хороша мачуха, яка цілими днями тільки й робить, що видивляється недоліки у малому. Їм дуже не подобалося, що ми з чоловіком одружилися, а ще більше не подобалося, що я теж маю сина. Чоловік залишився з дитиною – такі обставини, а я з дитиною – розлучена та ще й з причепом.
Нещодавно чоловік сказав, що треба поговорити серйозно. Він повідомив, що все обдумав і дійшов висновку, що зберегти наш шлюб може лише одне – я маю віддати свого сина на виховання своїй мамі. Тоді в будинку запанують мир та спокій. Хлопчики перестануть змагатись за мою увагу і все стане тихо і мирно.
Я обурилася, чому це саме мій син має поїхати до бабусі. Адже про його дитину так дбають обидві мами. До того ж моя мама працює, а ті дві жінки на пенсії. Але чоловік відповів, що мій син старший і йому буде простіше все пояснити.
Чоловік заявив, що його пропозиція не обговорюється. Або я приймаю умови, або ми розходимося, тому що жити так, як ми живемо зараз, неможливо.
Я з ним погодилася, що жити неможливо. Хоча два роки майже ми якось прожили. А якби він не йшов шляхом найменшого опору, прожили б і довше. Я зібрала сина та пішла на свою квартиру. Найближчим часом подам на розлучення. Якщо чоловік попросив мене обирати між ним та моєю власною дитиною, то вибір буде явно не на його користь.
Чоловік, поки ще чоловік, намагається мені дзвонити, але я не хочу з ним розмовляти. Мама каже, що я поспішаю з висновками і не треба так одразу спалювати мости, але я не вірю, що буде краще. Складніше швидше за все буде, а от краще – навряд чи. До того ж мені не дадуть виховати сина чоловіка, там бабусі доводять йому йому, що він сиріточка і має отримувати лиш найкраще.
Краще я проживу життя з сином, постаравшись дати йому найкраще, ніж буду комусь щось доводити усе життя. Йому й так чудово із сином живеться, бабусі на підхваті, він сам, як йому здається, чудовий батько. Навіщо у цьому рівнянні ми із сином?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
