Материнство навчило її спокою. Не того, буддистського чи медитативного, не японського чи самурайського, а якогось не описуваного, ірраціонального і відчайдушного. Ви б змогли вдоволено посміхатися, коли ваше ім’я проказали б сто раз на хвилину, то з іншої кімнати, то в вухо, то силоміць повертаючи голову, щоб просто в очі. І в цей час, вас не мілко тіпає, а розпирає радість, бо маля, нарешті, навчилося казати «мама».
Або ви купили кавун і малюк просто волає, що хоче шматочок. Потім репетує, що кавун помили і він мокрий. Ви спокійно витираєте кавун і показуєте, що він вже сухий, але малюк і далі репетує, бо у нього мокрі щоки. Ви витираєте тим же рушником щічки, очі, носа. Здавалося б, все добре, але ви той кавун не так розрізали, як показано рухами, не по феншую. Малюк знову плаче, бо у нього котяться сльози. Верещить, що чоловік не так ріже кавун і заспокоюється, коли ви перерізаєте скибку, і витираєте личко, і ще маєте заспокоїти чоловіка, бо його мілко тіпає, а кавун вже в душу не лізе.
Або ви ловили на собі той осудливий погляд оточуючих, коли ваше чадо волає на землі і лупає руками по підлозі, бо йому вже треба ту іграшку? О, ці погляди. Вони кажуть: «Що ти за матір?», «Виховає отаке і потім раду в дорослому віці з ним не дасть», «оце дитина крутить тою мамцею». А ви зі спокоєм Матері з ікони чекаєте, коли малому набридне лежати на підлозі і лупити руками. Але й у вас здають нерви, коли окрім поглядів добрі тьоті починають словесами виражати невдоволення вами. Тоді ви починаєте торгуватися з малим на морозиво або лякаєте, що на підлозі мікроби і вони залізуть йому на долоньки.
Цей спокій просто необхідний, коли на дитячому майданчику мамці і бабці починають одна поперед одної вихвалятися, що їх однорічне чадо вже саме іде на горщик, повним реченням просячи мамцю принести папір. А ви, як тільки той горщик покажете дитині, то вона зразу робить в штанці. І від цих нахвалянь не спасає попередній досвід з дітьми, бо це завжди, як вперше.
– А мій вже сам їсть.
– А мій вже говорить.
– А ми вже й англійську вводимо.
– А ми вже на танці записали.
– А ми вже самі на горщик ходимо.
І це в рік! А ви маєте спокійно кивати головою, бо дитинка й справді он сама пісок жере, а підгузок повниться крізь колготи, проте, вказати на очевидне, то попасти в таке місиво, що там «Оселя зла» просто дитячий садок.
Якщо хочете знати, то найвищий щабель досягнення спокою, коли ви маєте своє чадо нагодувати. Аж мало не тіпає, правда? А то лиш думка про те, що скоро обід чи вечеря чи сніданок. Ви питаєте чи хоче їсти, на що або мовчать або кажуть, що ні. А ви ж чітко бачите, що ще пів хвилини і ваше чадо впаде від голоду! І винесете те, що їла вся сім’я. Наївні. Потім несете те, що можна зробити з тих продуктів, які є в наявності.
Знову відмова. І ви б залишили мале в спокої, але ж так мало часу залишилося, всього пів хвилинки. А ви ж мама. А не мачуха. І ви біжите, гоните, летите варити те, що воно любить, принаймні, любило. Ви парите, варите, ліпите, несете і воно знову верне голову! Ви в розпачі. Ви розумієте десь глибоко всередині, що треба залишити в спокої, але ж «впаде від голоду» перемагає. Тому, обіцяєте цукерку, морозиво, іграшку чи мультики, лиш би воно їло. Радісні спостерігаєте за тими кількома ложечками, бо буде жити і ви встигли! Ви супер-мама! Ви – непереможний сторож цього найціннішого скарбу!
І тут дзень-бам-щастя-спокій(До наступного годування).
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
