fbpx
Дозвілля
Не перебивай мене, слухай. Давайте продамо цей будинок, у мене і покупець є, добрі гроші за нього дає. А ще у мене є заощадження, для вас збирала. Треба вам придбати велику квартиру, щоб мали більше простору

Яка б не була, але вона твоя мати!

— Тимофію, ти що не чуєш? У двері дзвонять! Відкрий, я зайнята! – Наталка розкладала пироги на пергаментний папір.

Дзвінок не переставав дзвонити, що дуже насторожило Наталю. Тимофій пішов відчиняти двері.

— Наталю, там мама прийшла, — розгублено сказав чоловік, зазирнувши на кухню.

— Я так і знала, — з роздратуванням сказала Наталя. — Далі передпокою її не пускай!

— Дати їй грошей? — винувато запитав Тимофій.

— Якщо вона одразу піде, то дай. Скільки можна це терпіти? — знесилено опустивши руки, Наталка сіла на стілець.

Тимофій із сотнею в кишені вийшов у передпокій. Мама стояла за дверима, притулившись до одвірка і, здавалося, спала. Тимофій помацав її за плече, вона смикнулася, розплющила очі і обурено запитала: «Чого прийшов?»

— Ти просила грошей,— сказав Тимофій.

— Ой, синочку, дякую, — взяла брудними руками гроші і гаркнула кудись у темряву сходів: — Вікторе! Іди допомагай жінці спуститися вниз.

З темряви вийшов чоловік, ще брудніший за свою жінку і запитав: «Гроші дав?». Зі сміхом вони вийшли з під’їзду, голосно грюкнувши дверима.

— Наталко, але ж вона моя мати! Я не можу відмовитись від неї!

— Чому не можеш? Вона змогла від тебе відмовитись, а ти не можеш! Зовсім інша річ, що вона від тебе ніяк не відчепиться, навіщо їй втрачати такого спонсора. Тимофію, мені це набридло! Адже усе це бачить Марійка, нам треба із цим щось робити?

— Я не знаю, Наталко, що мені робити. – Тимофій обхопив голову руками.

— Любий, невже тобі її шкода? Я розумію – бабуся! Вона тебе виростила! А ця, навіть не знаю, як її назвати, адже від неї одні негаразди. Тобі її шкода? — Запитала Наталка, заглядаючи Тимофієві в очі.

— Мені бабуся казала: «яка б не була, але вона твоя мати», шкода, напевно.

Зима видалася морозною. Якось вночі у двері подзвонили. Перелякана Наталя, передчуваючи щось, поплелася разом із Тимофієм подивитися хто там. За дверима стояв Віктор:

— Ти цей там тойво мати ваша лежить.

Мати лежала на бетонній плиті перед під’їздом. Віктор перебирав ногами і розповідав: «я, головне, чекаю, а її немає, вона пішла до тебе за грошима, я, головне, підходжу, а вона ось».

Тимофій стояв нерухомо, мов вкопаний, а Наталка кинулася додому: «Милий, спокійно, я за телефоном». Допомога приїхала швидко, жінку взяли на ноші і зі словами: «давайте в обласну, може, встигнемо» заштовхали в машину. Наталя схаменулася раніше за Тимофія і запитала медсестру: «То все може бути гаразд?», та відповіла: «Може» і пробурмотіла собі під ніс: «як набридли ці випиваки».

Матір виходили. Одужавши заприсяглася не пити. Тимофій відвіз її до бабусі в село. Там мати пішла до церкви і охрестилася. Майже місяць вона трималася. Та згодом знову повернулася до старого способу життя. І одного ранку її знайшли під церквою.

Якось Наталя сказала Тимофієві:

— Любий, треба вмовити бабусю переїхати до нас. Нічого, помістимося: вона з Марійкою в одній кімнаті, ми в іншій.

— Спробуй вмовити її ти, може, в тебе вийде, бо мене вона не послухає.

Бабуся їх здивувала: одразу погодилася, а ввечері поринула у спогади:

— Жаль, Тимофію, твою матір, хоч вона й була мені не рідна.

Чоловік і жінка були приголомшені таким зізнанням. Як не рідна?

— Їй було 15 років, коли ми з її батьком зійшлися. Вчитися вона не хотіла, працювати теж, він не міг з нею впоратися. Потім кудись зникла. Аж раптом її батька не стало. Прийшла до мене, коли тобі, Тимофійчику, було два роки, залишила тебе і знову зникла. Ну, а з’явилася, сам знаєш, за двадцять з лишком років. Бідолашна вона.

Бабуся поплакала, а потім сказала:

— Якщо вже кличете мене до себе, то щоб мали від мого перебування тут хоч якусь користь.

— Бабусю, ти що таке кажеш? – обурився Тимофій.

– Не перебивай мене, слухай. Давайте продамо цей будинок, у мене і покупець є, добрі гроші за нього дає. А ще у мене є заощадження, для вас збирала. Треба вам придбати велику квартиру, щоб мали більше простору.

— А може краще купимо будинок у передмісті, великий, упорядкований? — А там можна і курочок завести, ваших улюблених.

— Ой, Наталко, наче в голову до мене залізла і прочитала.

— Бабусенько моя, — Тимофій притулився до бабусі і заплющив очі, як у дитинстві.

Фото ілюстративне.