Дозвілля
Тату, зрозумій нас правильно, ти вже не в тому віці і стані, щоб святкувати з нами Різдво. Там, в лікарняній палаті, серед “своїх”, тобі буде комфортніше, – сказав мені син коли до будинку під’їхала швидка. Я прекрасно розумів, що не вписуюсь в їх ідеальну картинку Різдва. А колись все було інакше. На очі вмить навернулись сльози
– Тату, зрозумій нас правильно, ти вже не в тому віці і стані, щоб
Дозвілля
Коли Валя нарешті під’їхала, вони без її допомоги вже приготували два скромні салати. Не сказати, що стіл ломився, але хоч би не повна пустка
Світлана та Віталік не любили спізнюватися. Вони завжди приїжджали вчасно, але того дня довелося
Дозвілля
– Мамо, не ображайся, але цього року я хочу провести спокійне Різдво, без твого бурчання: “це не так, і це не те”, – сказала мені по телефону дочка. – Як це – без мене? Ми завжди були разом на Різдво! Що я такого зробила? – слова виривалися крізь клубок у горлі. – Ми так вирішили і крапка, – наголосила Настя. Я не знала що робити, тому й погодилась на святвечір в церкві для “нужденних і самотніх”
– Настю, що ти таке кажеш? Я ж не зможу бути в такі дні
Дозвілля
Вірі здавалося, що з шубкою до її життя прийде щастя
– Як заміж вийду за першого ліпшого і поїду далеко-далеко. Туди, куди автобуси не
Дозвілля
Мені соромно, Володю. У школі вчителі дивляться на мене скоса, коли чують різні прізвища дітей. А в лікарні це взагалі халепа! Кожного разу медсестра перечитує їхні картки, ніби намагаючись зрозуміти, як таке можливо. Він погодився. І я повірила, що це початок справжнього сімейного щастя. Наша спільна донечка Настя народилася через рік. А ще через деякий час я зустрічаю свого коханого з жінкою, яка йому усміхається, а найголовніше, вона при надії
– Ти справді вирішила народити для нього четверту дитину? – подруга Тетяна скептично подивилася
Дозвілля
– Тільки не забудь залишити ключі від машин, заміського будинку на столику у передпокої. Шуби, прикраси теж залиш. І ті сумочки, які я дарував, не забирай
– Це не ти, це я відмовляюсь від тебе. Коли вибереш день для переїзду,
Дозвілля
Дмитре, мені здається, що ти трохи перегнув палицю з цими запасами, – Анна сіла поруч зі мною і була збентежена. – Ми ж живемо не в джунглях, а в Україні. У нас є супермаркети, у нас є магазини. – Люба моя, ти справді думаєш, що так буде завжди? – я подивився на неї. – Ось, згадай, як навесні ми не могли знайти гречки. А як минулого місяця цукор злетів у ціні? Я просто хочу, щоб у нас завжди був запас
– Дмитре, ти впевнений, що це гарна ідея? – голос дружини, Анни, звучав тривожно.
Дозвілля
– Такого свята мені більше не треба! – Дружина дізналася, що рідня чоловіка зібралася до них на Новий рік і розв’язала проблему
— Андрію, ти де? — влетіла у будинок дружина. — Відгукнися зараз же. Я
Дозвілля
За святковим столом ми з чоловіком оголосили радісну новину: – Ми станемо батьками, а ви, бабусею і дідусем! – Я різне очікувала від мами Бориса, але це точно не входило в мої плани. Я вилетіла з-за столу зі сльозами на очах. Я б ще змирилася з висловом свекрухи, але те, що чоловік в цьому випадку змовчав, переповнило чашу мого терпіння. Дома відбулась серйозна розмова
– Я ніколи цього не забуду! – промовила я, ледве стримуючи сльози, і кинула
Дозвілля
Я вже сказала Дмитру, що через ці “вибрики” його тата я більше до них в гості ні ногою. Але розумію, що попереду стільки Різдвяних свят і мені знову прийдеться до чогось готуватися. Ну уявіть собі, йду я така на кухню, посеред ночі, нікого не чіпаю, навіть світло не вмикаю, а тут така картина. Хай Бог милує!
Я вже сказала Дмитру, що через ці “вибрики” його тата я більше до них

You cannot copy content of this page