Хай мене пробачить та незнайомка з парку, але один епізод із її життя, я трохи змінивши, спробую переказати вам. Не могла повірити. Не може бути такого збігу. Це ж просто містика
Цього року ми поміняли місце проживання. До цього жили в сільській місцевості, а тепер переїхали в місто. Був у мене будинок 100 кв. метрів і город 15 соток.
Алла Леонідівна увесь час чекала тієї миті, коли подружки залишилися наодинці, щоб поговорити, може, щось з’ясується. Жінка попросила Риту і Анну принести з кухні гаряче, а сама підійшла до дверей, щоб підслухати. Поруч ванна кімната — завжди можна сховатися
Алла Леонідівна скептично поставилася до одруження свого сина — ну що це за місце романтичної зустрічі: нічний клуб?! Порядні дівчата туди точно не ходять, там з’являються тільки ті
Я не дуже люблю ці миті. Адже я повинна вигадувати якісь нісенітниці, викручуватись, просто казати неправду малому. Як пояснити дитині те, що його мама приїздить так рідко, а тато взагалі десь зник. Я завше плачу коли він дивлячись у самісіньку душу запитує: — Адже вони мене люблять, правда? Просто зараз мама не може з’явитись, її тримає злий чаклун? Але я буду дуже старатись і їсти більше кашки. Я обов’язково швидко виросту і врятую її
Яринка з дитинства була красунею. Ловила на собі захоплені погляди ледь не з пелюшок. А коли підросла і краса розквітла повною, соковитою, юною силою могла обирати кавалера якого
Машина таксі м’яко підкотила до будинку. Вихопив сумку з багажника і вихором залетів в під’їзд. До неї. До такої рідної і його. Майя поралась на кухні. З навушниками вона навіть не почула, як він увійшов. Обійняв. Нарешті. Тільки тепер зрозумів, що три роки роботи на чужого пана скінчились. Він вдома
— Ілля Романович, твій син. Якщо не віриш, документи покажу. Виявляється дітей можна мати від кого завгодно, а батьком записують законного чоловіка. – засміялась Майя. – Ой можна
Вона зайшла в палату немов в ресторан. Висока, молода, красива дівчина. На вигляд їй було не більше двадцяти п’яти. Якби не халат, ніколи б не сказала, що ця жінка кілька годин тому стала матір’ю. Коли ж запхинькало її немовля, почались справжні тобі чудеса
Мене перевели в палату тільки під вечір. Там я побачила два ліжечка, в яких мирно спали немовлятка. – Ой, а яка моя? – зойкнула я. – Дивіться, мамо.
По всьому виходила, що Саме Даринка повинна лишитись маму доглядати. Ну а що? Їй сімнадцять – усе життя по переду, та й сестра обіцяла довчитись в інституті і приїхати її замінити. Ну справді, не залишати ж тій інститут? От і лишилась Даринка на два роки біля мами, а потім ще на два і ще на трошки
Коли мама злягла так уже вийшло, що саме Даринці випало її доглядати. — Сестричечко, я ж саме третій курс закінчую. – благала старша Даринчина сестра Олена, – Ну
Я не очікувала від тебе такого, мамо, – тоном вчителя мовила донька, – Ну, не в твоєму ж віці таким займатись, правда? Я особисто проти, аби в иоєму домі з’явилась чужа мені людина. А тато? П’ять років минуло і ти так легко про нього забула?
Ми прожили з моїм чоловіком двадцять вісім років. Ці роки пролетіли як сон, як одна мить. Було в сімейному житті все: радість і щастя і розчарування, залишилося безліч
Випадково познайомилась з дуже інтелігентним чоловіком у якого вельми непроста зараз ситуація в житті. Він розповів мені все і це сумно. Я можу йому допомогти, запросивши жити до себе. Чи варто?
На ринку я познайомилася з приємним, дуже інтелігентним чоловіком. Він купує у мене овочі і фрукти, ми частенько розмовляємо з ним, поки у мене немає клієнтів. При зустрічі
Та вже, тебе забудеш, – підтвердив Ілля. – Вона їхала від ветеринара, і у неї в автобусі витягли сумочку. Гроші, картки, телефон, документи, в загальному, все. Ось вона і плакала: чужий неспокійний район, грошей немає, як добиратися додому – невідомо. І тут підлітає якийсь чоловік на “Лексусі”, суне їй квіти і їде.
Є у мене два приятеля. Тобто між собою вони не дружать, пов’язані тільки через мене. Стас – невиправний романтик, такий собі капітан Грей, невтомно борознить життєві моря на
Дуже хотілося додому, точніше дуже треба було додому. Я забігла у ліфт і швидко натиснула кнопку. — Стійте, зачекайте! — Та певно, я ще буду когось чекати
Чоловік середнього віку розсунув руками двері ліфта і зайшов в кабіну. — І що? — Та нічого. Я пам’ятаю, що вже натиснула кнопку свого поверху. А він натиснув

You cannot copy content of this page