Є у мене два приятеля. Тобто між собою вони не дружать, пов’язані тільки через мене. Стас – невиправний романтик, такий собі капітан Грей, невтомно борознить життєві моря на кораблі з червоними вітрилами, шукає свою Ассоль. Кілька разів вже знаходив, але Ассолі виявлялися відьмами, і доводилося вириватися на волю з великою шкодою. Але Стас не сумує, дивишся – через місяць він вже підлатав пробоїни і знову в плаванні, знову шукає пригод.
Ілля – повна його протилежність, флегматик. Він-то свою гавань знайшов давно і спокійно там поживає в компанії вірної дружини і двох славних діток. Дружина його далеко не ідеал, але Ілля твердо переконаний, що ідеалів в природі не існує, і над поривами Стаса добродушно посміюється. Але він і старший від Стаса років на 15.
Під Новий рік ми зібралися великою компанією, в якій були присутні обидва вищеописаних персонажа. Відразу було помітно, що Стасу не терпиться чимось поділитися.
– Що, – запитав я, – знову знайшов прекрасну незнайомку?
– Ти вгадав! – вигукнув Стас. – Саме незнайомку і невимовно прекрасну. Їхав увечері і побачив, що на лавці сидить дівчина з собакою. Боже, як вона мені сподобалася! Вона мені шалено сподобалася з першого погляду. І вона гірко плакала. Я дуже поспішав, але вирішив, що зобов’язаний її втішити. Я звернув у провулок до квіткового магазину, купив величезний букет, потім знову під’їхав до неї, зупинився і простягнув квіти. Ти знаєш, у неї були такі очі! Я ні в кого в житті не бачив таких очей. Вона була вражена. Все-таки жінки – це не те, що ви. Вони романтичні натури, їм не до вподоби буденність, вони чекають від нас божевільних вчинків.
– І що далі?
– Та нічого. У мене не було часу, щоб познайомитися з нею, навіть, щоб просто заговорити. Я повернувся і поїхав. Але потім подумав, що раз вона з собакою, значить, живе десь поблизу. Я багато разів туди приїжджав, обходив усі собачі майданчики, але більше її не зустрів.
Тут я помітив, що Ілля, слухаючи цю розповідь, щось посилено шукає в своєму смартфоні. Коли Стас замовк, Ілля простягнув йому апарат, на екрані якого світилася фотографія двох дівчат.
– Це вона! – скрикнув Стас. – Ілюша, ти чарівник! Звідки ти її знаєш?
І з ким вона тут?
– З моєю племінницею. Це Віка, племінниці подруга.
– Але як ти здогадався? Вона розповідала про мене, так? Вона мене запам’ятала? Ну я ж казав: такий вчинок неможливо забути!
– Та вже, тебе забудеш, – підтвердив Ілля. – Вона їхала від ветеринара, і у неї в автобусі витягли сумочку. Гроші, картки, телефон, документи, в загальному, все. Ось вона і плакала: чужий неспокійний район, грошей немає, як добиратися додому – невідомо. І тут підлітає якийсь чоловік на “Лексусі”, суне їй квіти і їде. Нормальна людина б додому підвезла, або хоча б телефон дала подзвонити. Та хоч би дав 10 гривень на метро, і то б більше користі було, ніж від твого букета. Вона потім ледве вмовила продавця взяти букет назад за 100 гривень, на них і доїхала.
Так вона тебе кожен день згадує, і все з однію приказкою: бувають же на світі такі недолугі!
І тільки вдосталь намилувавшись мовчазним Стасом, Ілля пробурчав:
– Пиши телефон, романтик…
Фото ілюстративне.
