fbpx
Дозвілля
Я не очікувала від тебе такого, мамо, – тоном вчителя мовила донька, – Ну, не в твоєму ж віці таким займатись, правда? Я особисто проти, аби в иоєму домі з’явилась чужа мені людина. А тато? П’ять років минуло і ти так легко про нього забула?

Ми прожили з моїм чоловіком двадцять вісім років. Ці роки пролетіли як сон, як одна мить. Було в сімейному житті все: радість і щастя і розчарування, залишилося безліч спогадів і яскравих картинок. У мене троє дітей. Вони зовсім дорослі і самостійні, обросли сім’ями, мають роботу і постійно зайняті. Я не втручаюся в життя дітей, тільки спостерігаю і радію за них.

Я овдовіла п’ять років тому. Звичайно, дуже шкода, але так буває і від цього ніхто не застрахований. Я із задоволенням зараз займалася б онуками, але невістки їх не залишають у мене. Іноді сини можуть заїхати на годинку, дізнатися, як у мене справи, а так в основному, я одна. Дочка – найстарша моя дитина. Поїхала від нас відразу після заміжжя. В гості приїжджає дуже рідко. Я їздила до них кілька разів в сусіднє місто, але не хотіла довго затримуватися. У них маленька квартира, та й зять непривітний, а може просто ми чужі з ним люди.

Повертаючись нещодавно від подруги, я познайомилася з чоловіком. Весь довгий шлях моєї поїздки пройшов непомітно. Ми спілкувалися на різні теми, не помічаючи часу. На хвилину, мені здалося, що я давно знайома з цією людиною. Мені було легко і добре з ним. Також помітила, що я йому сподобалася теж. Виявилося, він проживав з сім’єю своєї дочки. При розставанні, ми вирішили продовжити наше спілкування.

Так вийшло, що я вирішила познайомити його зі своїми синами. Треба сказати, їм чоловік дуже сподобався. Одного разу при телефонній розмові з дочкою, я їй розповіла, що знайшла собі близького друга. На подив, реакція дочки була негативна. Вона почала мене картати і вимовляти, мов дитину малу. Я дуже засмутилася і не зовсім зрозуміла, чому дочка так реагує. Невже вона, не розуміє мене? Вона ж жінка. Я не можу жити одна!

І в той же час, я вирішила запропонувати моєму знайомому переїхати до мене. Сини підтримали мене, а ось дочка не хоче спілкуватися зі мною. Заявила, що не хоче бачити у своєму домі(це вона про мій дім говорить так) нікого чужого. Адже ця хата це її фортеця. Сказала, що своїм вчинком я зруйную нашу родину і відберу у неї маму.

Я чесно кажучи розгублена. Не знаю як вчинити. А якщо у нас із моїм знайомим не складеться? Виходить я і доньку втрачу і особистого життя не матиму? І як вчинити аби правильно було?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.