Цього року ми поміняли місце проживання. До цього жили в сільській місцевості, а тепер переїхали в місто. Був у мене будинок 100 кв. метрів і город 15 соток. Все, як і належить в сільському дворі у мене бігало, кукурікало, рохкало, стрибало і бекало. А ще у мене була коза і не одна.
І ось після 15 років мого сільського життя я повернулася в місто. Тепер у мене будинок 50 кв. м. і соточка землі, залита асфальтом. Зайнятися нічим. Шити і в’язати я з дитинства не любила. Добре що є онуки та інтернет. Але моїм основним заняття тепер були прогулянки в міському парку і походи до крамниць.
Таких, як я бабусь, які нічого не роблять в цьому парку виявилося чимало. Ми часто сидимо, і ділимося своїм життям. Одного разу до мене підсіла зовсім ще молода жінка. Ну як молода, приблизно мого віку. Їй від сили було років п’ятдесят. Я не знаю, чи то їй поговорити не було з ким, чи просто я їй сподобалася.
Вона розпочала свою розповідь без передмови. Просто сіла поруч, привіталася, і потекло переді мною чуже життя, від народження і аж до цієї миті. Я ніби, аудіо книгу слухала. Закінчивши розповідь, вона встала, посміхнулася, і попрощавшись пішла алеєю в далечінь.
Так нехай мене пробачить та незнайомка, але один епізод із її життя, я трохи змінивши, спробую переказати вам.
Жили ми з чоловіком у великому місті. Але завжди мріяли про невеличку ділянку десь за містом. Особливо чоловік. Він просто марив, коли вийде на пенсію, жити за містом побудувати лазню. Побудувати величезний будинок, обов’язково двоповерховий і з балконом, а ще краще з лоджією. Його робота була пов’язана з відрядженнями. Він був постійно у роз’їздах. І про дачу міг тільки мріяти.
Пройшли роки діти виросли. Онуків ще не було. Чоловік радісний прийшов додому і з порога заявив мені.
— Збирайся, я купив ділянку, таку, як мріяв. Річка і ліс поруч. Поїхали дивитися.
Я була і рада і збентежена водночас. Якось все це сталося спонтанно. Зазвичай, він ніколи не робив великих покупок, не порадившись зі мною. На моє здивоване запитання відповів, що думати, і радитися було ніколи, ділянка йшла з молотка.
Ми поїхали подивитися на ділянку. Вона був справді чудовою. Ліс знаходився практично впритул до ділянки. А вдалині виднілася річка. Якщо поставити двоповерховий будинок, як мріяв чоловік, то з вікна якраз буде видно річковий простір. Сусідів ще не було. Ділянки тільки нарізали і продавали людям під дачі.
Ми кілька разів за літо приїжджали на ділянку, навіть намагалися щось трохи копати. Посадили кілька плодових дерев. Але так, як води на ділянці не було наші дерева зів’яли. Та, як потім з’ясувалося, садити треба восени або навесні. Однак ми отримали велике задоволення від проведеного часу на природі, смажили шашлики і купалися в річці.
Восени чоловіка не стало, дуже раптово і несподівано. На дачну ділянку я більше не їздила. Було важко дивитися на місце краху всіх надій. Син запропонував її продати. Я не роздумуючи виписала йому довіреність на продаж ділянки і просто забула про неї. Гроші, я сказала, щоб діти поділили між собою.
Минуло кілька років. Я потроху оживала душею. Одного разу донька запросила мене в ресторан відсвяткувати її день народження. Я спочатку відмовлялася, мовляв у вас молодіжна компанія. Але вона переконала мене, пояснивши, що там будуть всі співробітники її установи.
Дочка працювала в проектному бюро. Займала високу посаду. І я щоб не підвести її, сходила в перукарню, і привела себе в порядок. Переглянула весь свій гардероб, вирішила ще відвідати магазин жіночого одягу. До вечора я була у всеозброєнні.
Дочка здивувалася, побачивши мене оновлену, навіть весело підморгнула і показувала «супер», в знак схвалення. Вечір був у самому розпалі, коли із-за сусіднього столика, до мене підійшов солідний мужчина і запросив на повільний танець. Я подивилася у бік доньки, вона схвально мені кивнула.
Весь вечір, що залишився ми танцювали з Олегом. І до кінця вечора мені здавалося, що ми з ним знайомі цілу вічність. Коли він зголосився мене проводити я категорично відмовила йому. Напевно в глибині душі я все ще не могла змиритися із втратою чоловіка. І зовсім ще не була готова до нових стосунків.
Він посадив мене у таксі, і з сумом в очах стояв, і дивився як я їду. Через день пролунав дзвінок. Номер був незнайомий. Хотіла спочатку не брати трубку, але потім передумала. У телефоні пролунав приємний чоловічий баритон.
— Це Олег. Пам’ятаєте ми з вами танцювали в ресторані, номер телефону люб’язно дала мені ваша дочка. Не гнівайтесь на неї я був дуже наполегливий, і у неї просто не було вибору.
Не даючи мені вставити в нитку розмови навіть слова, він говорив без зупину, так ніби боявся що я зараз призупиню нашу розмову, і він не встигне сказати найголовнішого.
— У мене за містом є дача. Я хочу запросити Вашу родину на вихідні туди в гості. Я врахував, що одна ви не поїдете. Тому запрошую Вас разом з дочкою і її чоловіком.
Я погодилася. Вранці вихідного дня за нами прислали машину. Коли ми виїхали на дорогу, яка пролягала, якраз у бік нашої невдалої дачі я не здивувалася, хіба мало збігів. Але коли ми повернули прямо до нашої колишньої ділянки, я злякалася не на жарт.
На ділянці стояв величезний двоповерховий будинок з лоджією і вікна виходили прямо в бік річки, далеко виднілася лазня. Вздовж паркану росли плодові кущі. Я стояла і не могла повірити. Не може бути такого збігу. Це ж просто містика. Я ледве трималася на ногах.
На зустріч нам йшов Олег. Одягнений він був у шорти і майку. Від його ресторанної елегантності залишилася тільки усмішка. Помітивши здивування у мене на обличчі, обернувся до доньки і запитав.
— Щось не так?
Дочка розповіла про те, що раніше ця ділянка належала нам і була проданою після важкої втрати.
— Так, я купив цю ділянку. Тут була цілина. І коли я вперше її побачив, то відразу зрозумів, що на ній потрібно побудувати саме такий будинок і обов’язково лазню.
Я стояла, дивилася на втілену мрію мого чоловіка, і по моїх щоках текли сльози. Через рік ми розписалися з Олегом. Живемо душа в душу. На ціле літо їдемо жити на дачу. Я не вважаю, що вчинила погано. Мій чоловік назавжди залишиться у моєму серці. Але ж життя продовжується.
Фото ілюстративне.
