Алла Леонідівна скептично поставилася до одруження свого сина — ну що це за місце романтичної зустрічі: нічний клуб?! Порядні дівчата туди точно не ходять, там з’являються тільки ті панянки, які полюють на багатих чоловіків. Але Рита, начебто, не була схожа на таких, на диво проста і хороша, але було досить помітно — що минуле її випробувало на міцність, чоловічу психологію вона прекрасно знала. Лащилася до Ігоря, як кішка, але у неї явно є скелети в шафі.
Весілля було влаштоване нашвидкуруч: після двох місяців знайомства Рита дізналася, що при надії, тому вирішили не робити якихось пишних урочистостей. Було замовлено маленький банкетний зал на 12 осіб, тільки свої — батьки, молоді та їх друзі. Рита сподівалася, що приїде її найкраща подруга Анна, ще зі шкільної парти, щоб бути свідком, але у тої не вийшло — робота, навчання. Під час святкування в ресторан приїхав якийсь молодий чоловік на ім’я Саша, він заскочив на хвилинку і просто простягнув нареченій квіти, чисто привітав. За стіл сісти відмовився— сказав, що ситий, та й за кермом, поцілував збентежену наречену в обидві щоки і поїхав.
— Ігоре, хто це? — запитала у сина Алла Леонідівна.
— Це? Здається названий брат Рити, — відповів спокійно наречений. — Жили раніше по сусідству, ми спілкувалися кілька разів у компанії, хороший хлопець.
Якийсь він підозрілий твій «хороший хлопець» — приїхав, квіти подарував, вся увага до нареченої, а на нареченого нуль уваги. До того ж якийсь він дуже сумний був. З цим же питанням Алла Леонідівна звернулася і до матері Рити, з якою познайомилася зовсім недавно—в РАЦСі.
— Сашко чи що? — здивувалися свати. — Та ніхто! Жив по сусідству, потім переїхав зі своєю мамою в іншу квартиру. В одній компанії в дитинстві з Ритою були. Чого приїхав — незрозуміло, дитинство вже давно минуло.
Ну гаразд, дитинство так дитинство, але щось зачепило Аллу Леонідівну за живе, вона нутром відчувала в цьому якусь таємницю. На новорічних вихідних в гості до батьків Ігоря завітала трійця: сам син, Рита на четвертому місяці і той самий Саша.
— Ігоре, що це за трійця у вас така? — пошепки запитала у сина Алла Леонідівна, коли вони відійшли на кухню. — У вас своя сім’я, чому якийсь друг дитинства, тим більше Ритин, тиняється з вами? Це якось не по сімейному, чи що!
— Мамо, Сашка хороший хлопець, він тепер наш спільний найкращий друг! — відповів Ігор. — Він нещодавно маму втратив, шкода ж його, зовсім один. До того ж він нам завжди допомагає, підтримує у всьому.
Алла Леонідівна промовчала. Так, шкода було хлопця, який втратив маму, але якось дружба цієї трійці виглядала негармонійно: Рита сиділа посередині між Ігорем і Сашею, а якщо їй треба було піднятися, то вставав перший Саша і подавав Риті руку, щоб допомогти встати. Аллу Леонідівну аж тіпало, їй було неприємно і все це дратувало.
Коли Рита народила Василька, на виписку під’їхав Саша і ледь не першим захотів взяти дитину на руки, але Алла Леонідівна перегородила йому шлях, взяла дитину і передала на руки своєму синові. Хотілося добряче стукнути Ігоря, щоб він не поводився, як телепень, який став і очима кліпає? Незабаром почали готуватися до хрестин і Рита вмовила приїхати подругу Анну, щоб та стала хрещеною маленькому Василькові. Саша був призначений хрещеним батьком. Анна приїхала— з поїзда відразу до церкви, як раз вчасно: подруги лише встигли обійнятися і зразу ж зайшли до храму.
Під час хрещення Алла Леонідівна звернула увагу на дивну реакцію Анни — вона кидала погляд то на Сашу, то на Риту, неначе запитувала їх про щось. З храму всі присутні поїхали додому до батьків Ігоря, так як у них найбільша квартира за площею — вміщалися всі гості. Алла Леонідівна увесь час чекала тієї миті, коли подружки залишилися наодинці, щоб поговорити, може, щось з’ясується. Жінка попросила Риту і Анну принести з кухні гаряче, а сама підійшла до дверей, щоб підслухати. Поруч ванна кімната — завжди можна сховатися.
— Оце так сюрприз, Ритко! — сказала пошепки Анна. — Чому ж Сашко? Чому ти відразу мені не сказала, що він хресним буде?
— Я боялася, що ти не приїдеш — тобі ж він ніколи не подобався, а так хоч поріднилися тепер, сваритися не будете! — відповіла Рита.
— Ну це якось дивно, хіба можна було брати Сашу в куми? Ви ж три роки прожили з Сашком, як чоловік і дружина! У вас же така любов була! А у тебе зараз з ним щось є — я про амурні справи? — поцікавилася Анна.
— Ти з глузду з’їхала? Я ж як із Сашком посварилася, познайомилася з Ігорем і потім через два місяці дізналася, що при надії. Потім весілля, з животиком ходила, і не так давно народила, які можуть бути амурні справи? — обурилася Рита.
— А Ігор хоч що-небудь знає? — тільки встигла запитати Анна, як раптом почулися кроки: це сам Ігор поспішив на кухню. Алла Леонідівна миттю прошмигнула в ванну кімнату.
Мама не знаходила собі місця, хотіла поговорити з сином. Вона з обуренням і злістю дивилася то на невістку, то на Сашка, і з жалем — на свого Ігоря! Невже він нічого не бачить і не розуміє? Знайти б вдалий момент, коли Ігор був один на кухні, Алла Леонідівна з хвилюванням прошепотіла йому:
— Ігорку! Невже ти нічого не бачиш і не розумієш? Я дізналася, що Сашко, твій «дружок», до вашого з Ритою знайомства жив з нею, як чоловік з дружиною! Цілих три роки! А тепер він вам кум, хіба так можна? Роззуй очі, невже ти навіть не здогадувався?
— Чому ж, спочатку здогадувався, потім до Нового Року все дізнався і навіть ревнував. Потім у Сашка мами не стало і ми його підтримали. Виявилося він хороший хлопець! Так, може десь у нього почуття до моєї Риті залишилися, але він їх намагається не проявляти. А ще ми щосили шукаємо йому наречену, можливо, навіть знайдемо. І взагалі, мамо, чому ти збираєш якісь плітки, все винюхуєш? Хто тобі взагалі про це розповів?
— Сину, це ж не нормально! У кумів не повинні бути якісь зв’язки! — мати намагалася уникнути відповіді на запитання.
— Так от їх і не буде! Від сьогоднішнього дня Саша наш кум, який сенс мені ревнувати? — посміхнувся Ігор і пішов святкувати далі до гостей.
Уже ввечері, коли Алла Леонідівна мила посуд, вона намагалася зрозуміти сина, але ніяк не могла. Можливо, це у сучасної молоді вважається нормою дружити з «колишніми»? Або її син не розуміє, що робить? Не такі вже вони й побожні, щоб дотримуватися усіх канонів після хрестин! Ех, синочку, напевно ще не раз пошкодуєш!
Фото ілюстративне.
