Дозвілля
Вранці мама прибігла посидіти з онуком рано. Я дуже поспішала, але помітила круги під очима і блідість на її обличчі. – Мамо, ти себе добре почуваєш? Може я
Андрій щодня повертався у свою нову, але ще геть порожню і холодну квартиру. Дивно, нове місто, нове житло, нові знайомі, чи не цього ж він хотів? Та от
До входу фешенебельного ресторану невпевнено наблизився чоловік похилого віку. Його костюм був акуратно випрасeваний, але помітно потертий — мабуть, він носив його багато років тому, а сьогодні вдягнув
Павло був весь якийсь похмурий, небалакучий, Ольга вирішила не чіпати чоловіка. Робота, звичайні, об’єкт здають, стільки сили треба. – Ти Колю відвезеш? – спитала тихо. Чоловік промовчав. Син
Колись ще зовсім юною я мріяла стати фотографом. Я марила тим, шукала усю наявну інформацію, до якої тільки могла дотягнутись. Узявши до рук простий найдешевший фотоапарат я йшла
Уже тридцять вісім років наш син живе разом із нами, і чесно зізнаюся: щоразу важче зрозуміти, як бути далі. Спершу ми казали собі: — Нічого, Богдану ще нема
Нарешті вже молоде подружжя Ірина та Дмитро дочекалися свого великого свята – весілля. Тато й мама нареченої, на прохання своєї молодшої доньки, взяли кредит, щоб організувати дітям свято.
За двадцять років шлюбу стосунки зі свекрухою все ще нагадували шторм у Тихому океані. Ірина машинально виправила комірець блузки, оглядаючи накритий стіл. Сьогодні був звичайний недільний обід у
Жити з усвідомленням, що ти комусь зобов’язаний, іноді буває важким тягарем, але ще складніше, коли той, хто допомагав, постійно про це нагадує й чекає невпинної вдячності. Ми з
Віра вже приготувала вечерю, знаючи, що невдовзі повернеться її чоловік. Вона накрила на стіл, як раптом почула, як у коридорі відчиняються двері. – Все готове! — з радістю