Дозвілля
— Олег, привіт! – пролунало в телефонній трубці голос майбутнього тестя Олега. — Вітаю, Михайло Сергійович! – досить бадьоро відповів хлопець. — Що ти робиш? Не зайнятий? Я
Сергій кинув ключі на стіл — голосно, навмисно.— Це вже неможливо, Наталю. Все. Досить. — Що досить? — її голос ледь затремтів. — Цей постійний контроль, твоя вічна
– Синку, це ж не аби хто, це твоя хресна, і вона подарунки дарує від щирого серця, – намагалася напоумити Бориса мама. Їй було прикро за свою рідну
Лариса гортала стрічку у телефоні, коли раптом звернулася до чоловіка: — Олеже, нагадай, коли ми їдемо в Карпати? Він подивився на неї поверх ноутбука: — У лютому. А
— Татку, дивись, як я можу! — радісно вигукує дівчинка років п’яти, звертаючись до мого Олексія. Іду додому у пригніченому стані після невдалої співбесіди. Йти щонайменше годину, але
— Тобто їй одній квартира? – округлив очі брат і дивився на Марту так, ніби сталось щось украй не справедливе. – А нічого, що й я ваш син,
– Мамо, можна зайти? – почула я голос за дверима й аж похолола від несподіванки. Це був Ігор, син, про якого не мала звісток багато років. У коридорі
— А крім моєї зарплати твоїм батькам більше нічого від мене не треба? Машину, може, або квартиру моїх батьків? — А чому ми маємо просто так терпіти її
– Бабусю, привіт! – почула я голос Оленки наступного дня. – Мені потрібні гроші, ти ж знаєш, навчання дороге. Допоможеш? Я відчула, як в середині мене щось стислося.
Валентина Павлівна повільно помішувала ложечкою охолоджений чай, дивлячись у вікно на листя, що плавно опадало на землю. Осінь цього року настала рано, та ще й видалася холодною. Або,