— Тобто їй одній квартира? – округлив очі брат і дивився на Марту так, ніби сталось щось украй не справедливе. – А нічого, що й я ваш син, мамо? Вам як, не сором от так поводитись?
Марта щиро не розуміла братового обурення. Здавалось, усе вже давно вирішено і говорити тут немає про що. Та й батьки усе знали і всі були не проти.
А тут, на тобі, з якогось тобі дива брат почав своє невдоволення висловлювати. Бачте не справедливо йому? А про яку узагалі справедливість може бути мова, скажіть?
— Марто, сьогодні Тарас прийде до нас зі своєю новою дівчиною! – зазирнула в кімнату доньки Галина Миколаївна, витираючи щойно вимитий кухоль. – Захотів нас познайомити!
Марта підняла погляд від телефону й насмішкувато спитала:
— Це яка за цей рік? Третя чи, може, вже четверта? Я, якщо чесно, почала плутатися. Ще кілька місяців — і Тарас приведе наступну, от тоді на продукти точно не напасемося, мам.
Галина Миколаївна зітхнула:
— Не жартуй так, доню. Він ще казав, що має з нами щось обговорити, особливо тебе це стосується. Але телефоном не став розказувати, сказав: «Зберемося ввечері — розповім».
— Мене стосується? — здивувалася Марта. — І навіть не натякнув, про що йдеться?
— Ні. Лише додав, мовляв, річ важлива. Та й усе. Говорить: «Удома зберемося всією родиною». І все, більше ні слова.
— Ну що ж, зачекаємо до вечора, — Марта всміхнулася й махнула рукою. — А татко знає, що Тарас приведе свою нову любоф-ф-ф?
— Звісно, я сказала йому зранку, як він на роботу збирався.
— І як він відреагував?
— Посміявся, як і ти. Запитав: «Коли чекати наступну?»
Марта стрепенулась:
— Мам, може, тобі допомогти щось приготувати?
— Ні, не треба, — Галина Миколаївна відмахнулася, поправляючи рушника. — Ти ж знаєш…
— Ой, знаю-знаю, — не дала договорити донька й почала пародіювати: — «Це моя кухня, і тільки я на ній готую» — промовила, удаючи серйозний голос.
Близько шостої вечора з роботи повернувся батько, Петро Антонович. Він був стомлений, але, як завжди, у чудовому гуморі. Зайшов на кухню, міцно обійняв і поцілував дружину, розпитав, як день минув.
Потім зняв куртку й привітався з донькою, яка почула, що тато прийшов, і вибігла із кімнати.
— О котрій цей хитрун свою «єдину й неповторну» приведе? — запитав батько, вмостившись на стілець. — Хтозна, яка за рахунком?
— Приблизно о восьмій, — відповіла Галина Миколаївна. — Тільки, Петре, благаю: не іронізуй над сином, не підколюй його, як ти це робиш. А то він потім мені скаржиться, що ти з Мартою його дістаєте своїми жартами.
— Та ні, все буде добре! — багатозначно посміхнувся батько й підморгнув Марті. — Ні я, ні твоя донечка й не думали жартувати над Тарасом, — І вони з Мартою обмінялися веселим поглядом.
Мати недовірливо зітхнула:
— Що ж, поживемо — побачимо. Не забудьте, що ви обіцяли поводитися гідно.
Ті лише кивали й кривлялися, даючи одне одному знаки, що Тараса чекає «теплий» прийом.
— А як ту дівчину звати? — поцікавився батько.
— Еге ж, мам, — підхопила Марта. — Ти хоч дізналася її ім’я?
Галина Миколаївна хотіла відповісти, але Петро Антонович випередив її:
— А яка різниця! Ми ж все одно не запам’ятаємо! Нехай буде «номер п’ять» — аби з іменами не плутатися.
— І нам ясно, і Тарасові прикро. Як ми любимо!
— Домовилися, доню!
Вони розреготалися, а Галина Миколаївна закотила очі:
— Її звати Ярина!
— Ярина п’ята! — Марта заходилась від сміху, батько теж весело реготав.
— Тільки не вигадуйте такого при Тарасі, — строго попередила мама. — Будьте людьми!
— Та звісно! — знову з удаваною серйозністю відповіли Петро й Марта, й мати, звісно, їм не повірила.
За кілька хвилин вони розійшлися: Марта — до своїх університетських завдань, батько — до ванни, а мати залишилася на кухні, готуючи на вечерю усе потрібне для «святкового» знайомства.
Настала восьма година, і пролунав дзвінок у двері. Усі, хто був удома, здогадалися: це прийшов Тарас зі своєю «новою й особливою» дівчиною. Батько, як ініціатор «теплої зустрічі», пішов відчиняти. Побачивши сина, простяг йому руку:
— Привіт, синку!
— Привіт, тату! — відгукнувся Тарас, кривлячись від батькового могутнього рукостискання. — Знайомся: це Ярина, моя дівчина. А, Ярино, це мій тато, Петро Антонович.
— Дуже приємно, Ярино, — відповів батько й потиснув їй руку. При цьому Тарас невдоволено скривився, даючи знати татові, що той «перегинає палицю». Та Петро ігнорував синові натяки.
У коридор вийшла Марта. Вона обійняла брата, привіталася з Яриною, ледь стримуючи сміх, бо мало не сказала Ярина п’ята. Тарас косився на них обох із підозрою, розуміючи, що зараз рідні добряче будуть іронізувати. На щастя, вчасно прийшла Галина Миколаївна:
— Проходьте всі на кухню, вечеря майже готова! — покликала вона гостей.
За столом батько не втримався й заходився сипати «розпитуваннями», котрі, на думку Тараса, були зовсім не до діла. Марта час від часу долучалася до батькових жартів.
Однак Ярина сприймала все з посмішкою, їй навіть подобалася ця весела атмосфера. Більше всіх дратувався тільки Тарас — він щохвилини робив суворе обличчя, мовляв, «за що ви мене так?»
Мати ж потроху підтримувала бесіду, але теж не приховувала посмішки: їй було приємно, що все проходить без зайвої напруги. Тож Тарас за вечерею найбільше спілкувався з мамою, стримуючи обурення від батька й сестри.
Після кількох жартів Марта й Петро перемкнулися на інші теми. Вечеря минала більш-менш спокійно. У якийсь момент Тарас і батько вийшли на балкон «подихати повітрям». Заодно Петро й запитав:
— Ти чого такий напружений?
— А як мені ще реагувати? Ви з Мартою завжди з мене кепкуєте, мов я якийсь підліток. Може, трішки поваги?
— Синку, — посміхнувся батько, — а ти розслабся. Ми жартуємо, бо хочемо, щоб у домі було весело.
— Гаразд, — Тарас зітхнув і трохи вгамувався, але, видно, мав іншу мету. — Тату, я хотів тебе про щось запитати. Та квартира, що лишилася від бабусі, ви з мамою що плануєте з нею робити?
Петро глянув на сина уважно:
— Це та, яку бабуся заповіла Марті? Усе вирішує вона. Бо папери вже оформлено на неї.
— Я думав, може, Марта мені віддасть ту квартиру. Усе ж вона живе з вами, а та квартира пустує. Я можу з Яриною туди переїхати.
Петро лиш знизав плечима:
— Гадаю, це питання до сестри. Хочеш — поговори з нею.
— І чому взагалі квартира перейшла Марті, а не мені? Я теж онук! — на голосі Тараса прозвучала образа.
Петро зблизька глянув йому в очі:
— Тарасе, ти добре знаєш, як ти ставився до бабусі. Я пам’ятаю, що приходив ти до неї лише за грошима, а коли вона відмовляла — ти ображався й подовгу у неї на порозі не з’являвся. Не дивуйся, що у заповіті вона вказала Марту. А тепер досить. Як Марта вирішить — так і буде.
— Зрозумів, — невдоволено прошипів Тарас.
Вони повернулися на кухню, де мама, Марта й Ярина весело перемовлялися про щось. Тарас намагався не видати емоцій, але всі помітили, що виглядає розлюченим. Через деякий час він попросив сестру вийти поговорити наодинці.
— Можна, Марто? — спитав він уже без звичної зверхності.
— Ходімо, — погодилася вона.
Вони зайшли у колишню Тарасову кімнату. Зачинивши двері, брат перейшов одразу до справи:
— Скажи, які в тебе плани на бабусину квартиру?
— Угу, — Марта на секунду знизала плечима. — Можна було б продати, або й собі там жити колись, не знаю. А тобі що?
— Віддай її мені. Мені дуже треба. Ти ж все одно зараз із батьками. А я міг би в’їхати. Ти така добра, то допоможи брату!
Марта засміялася:
— Ага, список одразу: «Квартира, гроші, все, що завгодно». Ні, Тарасе, я не збираюся тобі її віддавати.
— Тобто ні. Ми брат і сестра, повинні мати всього порівну! Це несправедливо!
Марта глянула на брата:
— Ну, бабуся так вирішила.
— Так, мені все зрозуміло, – сказав Тарас і вийшов із кімнати, – Ярино, одягайся ми йдемо звідси. – А потім уже батькам і сестрі – Більше ви мене не побачите і не почуєте. Або у нашій сім’ї усе порівну, або майте лиш доньку і тіштесь квартирою. Я все сказав. – і вийшов грюкнувши дверима.
Вже третій тиждень по тому візиту а у сім’ї і досі немає миру. Мама просить Марту поступитись і поділитись із братом. Зрештою, квартира там на чотири кімнати.
А от батько і Марта щиро не розуміють, а з якого б то дива? бабуся любила Марту. Марта допомагала старенькій до її останнього дня, то чому вона повинна хоч метр брату віддавати свого?
І на чиєму боці правда, як вважаєте?
Головна картинка ілюстративна.