Галина Петрівна знову набрала номер доньки, але її телефон уже був вимкнений. Жінка безцільно оглянула кімнату й завмерла

— Олю, коли ти зможеш приїхати? — жалібно питала телефоном Галина Петрівна у своєї доньки. — Мені зовсім зле!

— Мамо, я зайнята, вибач, — відповіла Оля. — З тобою ж Наталка.

— Немає Наталки, немає, — говорити Галині Петрівні ставало все важче.

— То подзвони їй, — байдуже сказала Оля. — Куди це вона поділася?

Галина Петрівна мовчала.

— А де Андрій? — запитала Оля.

— І Андрія немає, доню, — Галина Петрівна заплакала.

У слухавці почулося зітхання Олі, яке більше свідчило про байдужість, ніж про співчуття.

— Що означає “немає”? Пішли, то повернуться, — Галина Петрівна чула голоси на задньому фоні у доньки.

— Доню, ти мені потрібна.

— Мамо, я розумію, що ти скучила. Але не сьогодні. У мене конференція. Я заскочу днями. Бувай.

Оля сказала бувай поклала слухавку. Галина Петрівна знову набрала номер доньки, але її телефон уже був вимкнений. Жінка безцільно оглянула кімнату й завмерла. Перед нею, наче живий, стояв Ігор, її син, якого не стало вісім років тому. Поруч із ним стояв її чоловік, який теж давно пішов з життя.

— Ви за мною прийшли? — запитала Галина Петрівна в напівмаренні. — Я готова.

Але нічого не сталося. Жінка протерла очі й зрозуміла, що просто дивилася на портрети близьких, які стояли на полиці.

— Господи.

Галина Петрівна заплакала. Їй було лячно. З останніх сил вона знову потягнулася за телефоном і набрала знайомий номер. На цей раз сталося диво, і на тому кінці дроту відповів голос:

— Алло.

Не в змозі сказати хоч слово, Галина Петрівна заплакала в голос.

Наталю, дружину сина, Галина Петрівна не злюбила відразу. І хоча дівчина нічого їй не зробила, вона просто була — і все! Син заявив, що хоче одружитися, і це стало крахом для Галини Петрівни.

До цього вона важко пережила від’їзд старшої доньки Олі, хоча сама цьому посприяла, переоформивши квартиру на неї. Тепер шкодувала про це.

Після весілля Оля жила з чоловіком Владом і донькою Поліною в бабусиній квартирі. Галина Петрівна часто допомагала з онукою, але після того, як не стало чоловіка та сина її життя змінилося. Самотність обступала її, але вона не була готова до змін, які принесла Наталя.

Наталя була тихою, сором’язливою, і це лише дратувало Галину Петрівну. Найбільшим випробуванням стало те, що Ігор і Наталя вирішили жити окремо.

— Ігоре, навіщо витрачати гроші? — намагалася переконати його Галина Петрівна. — Живіть тут, місця вистачає.

— Мамо, ти ж сама знаєш, як дивишся на Наталю. Тобі не подобається, як вона говорить, поводиться, як дихає і як рухається.

— Та з чого ти взяв? Вона сама нелюдима. Що я можу зробити?

Але Ігор і Наталя переїхали. Галина Петрівна ще більше незлюбила невістку. Коли у пари народився син Сашко, спілкування з матір’ю майже припинилося.

Та щастя тривало недовго. Ігора дуже швидко не стало. Наталя залишилася одна з маленьким сином. Квартиру орендувати сама вона не могла, а повернутись у дім батьків також. Ті жили у сестри матері, адже їхнього жому більше не було. Наталя опинилася з сином у повній безвиході.

Галина Петрівна спочатку не цікавилася долею невістки, але з часом вирішила використати її. Оля запропонувала запросити Наталю до матері, щоб вона доглядала за нею.

— Вона все одно без діла, — сказала Оля.

Наталя погодилася, бо їй не було куди йти. Галина Петрівна обіцяла їй, що залишить квартиру онукові.

— Живи тут, доглядай за мною, а Андрійко матиме дах над головою, — запевняла вона.

Наталя зрозуміла, що Галина Петрівна навряд чи змінить своє ставлення до неї. Але вибору не було. Вона переїхала.

Галина Петрівна одразу почала висловлювати претензії. Вона капризувала, ображала Наталю. Але при онукові трималася спокійно.

Одного дня після чергової нотації невістці Галина Пертівна раптом сповзла по стіні. Їй стало зле і вже мусили викликати швидку. Наталя завжди була поруч, доглядала за свекрухою.

— Квартира твоя, — обіцяла Галина Петрівна лежачи майже місяць у стаціонарі. Оля не приходила до матері, зате Наталя не відходила від недужої свекрухи.

Але їй стало краще. Вона поступово одужала, а потім заявила Наталі:

— Іди звідси. Ти мені вже набридла, сил ніяких. Бачити тебе не можу!

— Куди мені йти? — спитала Наталя.

— Куди хочеш. А Андрійко залишиться зі мною.

— Ви ж обіцяли.

Галина Петрівна лише засміялася:

— Не дістанеться тобі нічого! Бігаєш, виносиш судна, а я пожартувала, зрозуміло? Мені байдуже що ти там собі думаєш – двері он.

Андрій почув цю розмову і твердо сказав:

— Мамо, ходімо звідси.

Вони зібрали речі й пішли, залишивши Галину Петрівну одну. Наступного дня їй стало раптом зле. Донька не хотіла навіть чути про те, щоб мамі допомогти. Жінці стало лячно і вона знову набрала номер Наталі.

— Прости мене, — прошепотіла Галина Петрівна, але більше сказати не змогла.

Наталя знову ходила біля свекрухи. Була поруч, годувала з ложечки. Та зазирала в очі і все просила вибачення слабким голосом. Зрештою, попросила колишню невістку піти до неї в квартиру і поки та жива. оформити квартиру на онука, адже дарча була написана.

Ще три місяці Наталя гляділа свекруху. Оля приїздити відмовилась узагалі:

— Якби ще квартира. А так – не хочу бачити маму у такому стані. Краще – запам’ятаю її молодою і гарною. Тобі треба, так ти й гляди.

Наталя з сином тепер нарешті мали власне житло. Оля не стала навіть із мамою прощатись, пославшись на справи.

Андрій, дивлячись на нову оселю, сказав матері:

— Ми зможемо тут почати все спочатку, правда? І бабусю з дідусем до себе заберемо. У нас усе буде добре, правда ж?

Наталя обняла його і тихо відповіла:

— Обов’язково.

Головна картинка ілюстратвина.

You cannot copy content of this page