Мені зараз 30 років, і моє життя наче вже стало досить таки визначеним, на сьогоднішній день – я мати дворічної донечки, дружина та домогосподарка.
Я постійно, скільки себе пам’ятаю, прагнула бути хорошою мамою і зразковою дружиною для свого чоловіка, однак реалії сучасного життя досить таки часто змушують ставити під сумнів власні вибори.
Важко досить бути тією жінкою, яка намагається балансувати між вагомими сімейними обов’язками перед своєю родиною і власними мріями та амбіціями.
Ми з чоловіком у шлюбі живемо разом вже п’ять років, і на перший погляд для усіх все виглядає добре: є у нас непогана квартира, є дитина, ми разом, підтримуємо один одного в усьому, як тільки можемо.
Але чим далі плине час, тим більше я розумію, що постійно відчуваю нестачу фінансів, а мені хотілося б жити набагато краще, як багато знайомих моїх.
Зарплата у мого чоловіка стабільна, але досить таки невелика, а моїм основним завданням є догляд за нашою маленькою донечкою та абсолютно усі домашні справи, з якими я непогано справляюся.
Так, ми з чоловіком не бідні люди зовсім, але життя стало зараз дуже важким для нас.
Це було особливо помітно після того, як донька почала підростати і виявилося, що я не можу реалізувати себе у професійному плані, як я того прагнула, на жаль.
А я завжди прагнула мати власну хорошу кар’єру, добре заробляти та допомагати чоловікові у фінансових питаннях, хоча б для того, щоб відчути, що я щось значу в суспільстві, а не тільки в родині.
Після народження нашої дитини цей момент немов втік від мене, і я зрозуміла, що тепер потрібно знову працювати, щоб хоча б відчувати себе потрібною та корисною для власної родини.
Життя зараз досить таки непросте, особливо коли ти повністю залежиш від одного джерела доходу і не можеш дозволити собі навіть маленькі радощі. Відпочинок, який раніше здавався нормальним, тепер став розкішшю.
Одного вечора, коли ми з чоловіком сиділи за вечерею, я сказала йому про свою ідею швидко повернутися на роботу.
Я розповіла, як я вже довгий час відчуваю, що нам не вистачає грошей, набридло економити кожну копійку, і як важко мені дається життя без власного доходу.
Моя робота була важливою частиною мого життя до того, як я стала мамою, і зараз я просто не могла залишити все це позаду, щоб вже зовсім не втратити можливості, які мала.
Я вирішила, що не можу більше жити так, як раніше, тому вирішила повернутися до роботи, а його мама сидітиме з нашою донькою, ми з нею поговорили і вона погодилася, адже дуже близько біля нас живе.
Чоловік спочатку відреагував спокійно, але його слова були наповнені турботою. Він хвилювався за свою матір, вважав, що це буде великим тягарем для свекрухи.
Він казав:
– Тобі не потрібно йти працювати. Я зможу забезпечити нас цілком. Потрібно, щоб ти займалася донькою домашніми справами, як кожна хороша дружина, а мама хай працює, вона ще має можливість отримувати стаж до пенсії, адже виходити на пенсію їй ще не скоро.
Я зрозуміла його бажання дбати про свою маму, але ж вона так мало заробляє, а з моєї власної зарплати ми б виділяли їй хорошу суму якусь, так би усім було добре та легше жилося.
Мати чоловіка теж добре розуміла, що ми з її сином не можемо дозволити собі розкіш сидіти вдома, тому я відразу звернулася до неї за допомогою, вона ще й близько живе.
Я спокійно та розважливо запропонувала їй сісти з донькою, щоб я могла повернутися на роботу.
Це була її можливість заробити більше, а мені допомогти впоратися з фінансовими труднощами. Вона погодилася без вагань, адже бачила, як мені важко та як важливо для родини мати додатковий дохід.
Я була вдячна мамі чоловіка за щиру готовність допомогти, ми з нею дуже швидко порозумілися в цьому.
Але чоловік продовжував бути проти цього. Він не міг зрозуміти, чому я так наполягаю на тому, щоб вийти на роботу. Для нього це було важким рішенням: я повинна була залишитися вдома, а свекруха – працювати.
Я намагалася пояснити, що це рішення не тільки моє, але й родинне. Ми обоє повинні думати про те, як забезпечити краще майбутнє для нашої доньки.
Але чоловік знову повертався до аргументу:
– Мамі моїй потрібно набрати стаж для пенсії, щоб на старості років мати якесь забезпечення, а ти можеш залишатися вдома і нікому не псувати нічого.
Це було несправедливо. Я розуміла, що чоловік турбується про власну маму, але не могла зрозуміти, чому мої бажання і потреби не враховуються.
Богдан постійно намагався переконати мене, що це моя головна роль – сидіти вдома з дитиною, займатися господарством та в усьому допомагати йому, а він вже сам зароблятиме.
Проте я відчувала, що таке життя не для мене, не про таке я мріяла. Я не хотіла бути лише «домогосподаркою».
Я прагнула більше – можливості зробити кар’єру, відчувати себе корисною в суспільстві і при цьому забезпечити свою родину.
Врешті-решт, я зрозуміла, що більше не можу чекати. Моя рішучість була непохитною, і я вирішила, що візьму на себе відповідальність за наше майбутнє.
Повернутися до роботи – це не тільки питання фінансів, але й моєї особистої реалізації. Я пообіцяла собі, що буду шукати спосіб знайти баланс між роботою, родиною і моїми прагненнями. І хоч це не було легко, я була впевнена, що це правильний шлях для мене та моєї родини.
На наступний день я повідомила Богдана, що я йду на роботу, навіть, якщо він буде проти. Я пояснила, що ми повинні зростати, рухатися вперед і працювати разом, а не обирати між одним і другим.
Мені просто набридло економити навіть на продуктах і шукати по магазинах де дешевше молоко на дві гривні і булочка на 50 копійок.
Чоловік образився, що я не слухаю його, а роблю, як хочу сама, він категорично проти, щоб я зараз йшла на роботу, каже, щоб я вдома сиділа.
Але хіба це правильно, що всі рішення в сім’ї важливі приймає він? Хіба це нормально, що моє слово нічого не значить?
Я дуже хочу вийти на роботу, працювати, будувати кар’єру, як і він. Можливо так і зробити? Але чи не призведе це до розлучення?
Якби хоч він більше заробляв, щоб нам вистачало, але ж це не так, у нього зарплата мала.
Як зараз правильно вчинити мені: щоб і заробляти, і сім’ю не зруйнувати?
Фото ілюстративне.
