Мар’яна завжди мріяла про своє помешкання на сонячному березі моря, вона дуже любила Одесу.
Про переїзд на південь жінка замислювалася досить давно.
Чоловік Михайло підтримав ідею Мар’яни, сподіваючись, що там він зможе стати на ноги, знайти гарну роботу, чого не зміг зробити вдома.
Там у нього був свій бізнес, але прибутку він не приносив йому.
Син Олег з радістю сприйняв новину про зміну місця проживання та школи.
Щойно сім’я перебралася в Одеську область ближче до моря, Мар’яна зателефонувала своїй молодшій сестрі Тетяні, яка жила в Києві:
– Тетяно, уявляєш, ми купили квартиру біля моря! Тепер житимемо тут, як у раю!
– Ого, вітаю! І як ви тільки зважилися? – напрочуд здивувалася сестра, яка втомилася слухати від Мар’яни постійно те, як вона мріє жити біля моря.
– Втомилися від цієї суєти. Михайло вважав, що там більше шансів розвинути бізнес, а Олежику нашому новий клімат точно піде на користь. Ти маєш приїхати до нас у гості! – з гарним настроєм мовила жінка.
Тетяна посміхнулася, подумки уявивши, як буде засмагати на пляжі разом із сестрою.
Однак у глибині душі вона знала, що життя там зараз теж не завжди таке райдужне, як здається, часті тривоги, та й роботи там небагато, потрібно гарно старатися, щоб там бізнес пішов.
– Як тільки вийде, то одразу ж приїдемо, – запевнила Мар’яну сестра, проте за декілька років жодного разу так і не приїхала.
Минуло два роки. За цей час багато що змінилося. Бізнес Михайла не пішов, на жаль, клімат виявився надто спекотним для Олега, він не дуже добре переносить спеку, а Мар’яні дуже швидко набридла одноманітність курортного життя.
Сім’я Семченків, незадоволена поточним станом справ, вирішила повернутися жити до Києва.
Про своє повернення жінка вирішила поки що нікому не говорити, щоб не сміялися.
Вони прибули на вокзал, стомлені та розчаровані. Перше, що зробила Мар’яна, набрала номер сестри:
– Привіт, Тетяно! Ми повернулися додому. Можеш повірити в це?
– Що сталося? Ви в гості чи вже на постійно? – Здивовано поцікавилася сестра.
– Так, ну його, це море! Там все не так, як здавалося раніше нам. Бізнес в Михайла зовсім не пішов, Олег часто недужав. Нам потрібна твоя допомога та підтримка зараз. Чи можна зупинитися у тебе, поки ми не знайдемо житло? – з надією в голосі промовила Тетяна.
Тетяна вагалася. Її трикімнатна квартира хоч була простора, але вона звикла жити одна.
Діти вже виросли і роз’їхалися, давши жінці насолоджуватися тишею та спокоєм.
Однак почуття співчуття та обов’язку перед своєю сестрою та її сім’єю все-таки взяло гору:
– Звісно, приїжджайте до мене. Рада вас буду бачити! зараз дуже складно, я хочу допомогти вам.
Сім’я Семченків не змусила довго чекати і через пів години разом з багажем приїхала на таксі.
Гостинна Тетяна виділила для гостей дві кімнати: зал і меншу спальню. Спочатку все йшло добре.
Мар’яна допомагала сестрі з домашніми справами, чоловік шукав нову роботу, а Олег дуже швидко адаптувався до нової школи і друзів собі знайшов.
Тетяна хоч і намагалася створити комфортні умови для гостей, але невдовзі почалися перші труднощі.
Михайло ніяк не міг знайти відповідну роботу, а ті пропозиції, які йому надходили, були тимчасовими і низькооплачуваними.
Мар’яна теж не дуже поспішала шукати роботу, посилаючись на необхідність піклуватися про домашні справи та сина.
Тетяна вже зауважила, що витрати сім’ї стрімко зростають, а доходи практично відсутні, адже вона одна майже для всіх купувала продукти, а це величезна частина витрат.
Якось увечері, сидячи на кухні, жінка обережно завела з подружжям розмову:
– Як у вас із фінансами? Вже знайшли якусь роботу для себе?
– Якщо ти про роботу, то поки що ні, – відповів Михайло. – Роботодавці не хочуть брати людину мого віку, особливо, а Тетяна не може працювати, зараз синові допомагає з навчанням і ходить на курси бухгалтера сама, щоб потім знайти роботу у цій сфері.
– Олегові вже чотирнадцять років, я не помітила, що йому потрібно з уроками допомагати, чи сидіти з ним. – Здивовано зауважила Тетяна.
– Ну як же? Потрібно простежити, щоб він зробив уроки, сходив на секцію з футболу, – з діловим виглядом став перераховувати чоловік.
– Чи не думаєш ти, що гроші з продажу квартири, яку ви продали в Одеській області швидко розлетяться і ви не зможете знову налагодити життя в столиці? – поцікавилася сестра Мар’яни.
– Які гроші? Ми нічого не продавали, – заперечив у відповідь Михайло. – Якщо ти про нашу квартиру на Одещині, то ми її не продали, а здаємо в оренду. Гроші отримуємо на картку.
Тетяна була дуже здивована, почувши ці слова. Весь цей час вона витрачала свої гроші на те, щоб годувати сім’ю сестри, думаючи, що ті відклали їх на квартиру і таким чином економлять.
– Я розумію, але ж мої заощадження тануть на очах, я не можу годувати чотирьох людей. Можливо, вам варто розглянути інші варіанти?
– Ми намагаємося і це щира правда. Просто поки що не виходить нічого у нас, – байдуже знизав плечима чоловік. – Якщо можеш, позич поки у своїх знайомих гроші на продукти, ми потім усе відшкодуємо, як матимемо можливість, ти там записуй усе собі.
Тетяна зітхнула та позичила двадцять тисяч гривень у друзів своїх, щоб продовжувати годувати родичів.
Минув майже рік. Сім’я Семченків продовжувала жити у жінки, але жодних змін на краще не відбувалося.
Заощадження Тетяни закінчилися, зарплата її теж танула на очах, а борг друзям залишався досі неоплаченим.
Якось увечері, коли всі зібралися за вечерею, жінка нарешті не витримала:
– Так далі продовжуватися не може! Вам настав час знайти власне житло. Я більше не можу вас утримувати усіх сама, це вже не в моїх силах просто.
– Але ж у нас немає грошей! – обурилася Мар’яна і поклала ложку на стіл. – Куди нам іти?
– Це ваша проблема, – мовила Тетяна. – Я допомогла вам, скільки могла. Тепер ви маєте самі вирішувати свої питання. До того ж у вас є квартира на півдні, з якої ви отримуєте гроші.
– Ой, та які там гроші? Там справжні копійки якісь! Вони йдуть на дрібниці, просто звичайні побутові речі і все.
– Досить виправдовуватися, мені теж непросто, але мені не допомагає ніхто! Ви користуєтесь моєю добротою, продуктами, які я купую постійно для вас, – різко сказала її сестра.
– Добре, ми підемо! – Мар’яна сердито встала з-за столу.
Слідом за нею те саме зробили і чоловік із сином. Вони усі почали збирати речі.
Зрозумівши, що Тетяна не збирається просити їх, щоб вони залишилися на трішки і шкодувати, Мар’яна спробувала вмовити сестру дати їм ще трохи часу, проте та була непохитна.
Тетяні вже просто набридло чекати стільки часу і вона не хотіла губити шанс назавжди позбутися надокучливих родичів.
Та після слізних прохань, Тетяна таки дозволила родині ще в себе пожити тиждень.
За тиждень родичі з’їхали.
На прощання Тетяна нагадала їм про борг, який брала у друзів, щоб прогодувати їх.
– Нічого ми повертати не будемо, – пирхнула у відповідь Мар’яна.
– Я взагалі такого не пам’ятаю, – награно промовив Михайло. – Ти нас із кимось плутаєш.
Зрозумівши, що грошей від родичів, як і подяки, вона нізащо не отримає, Тетяна вирішила цей борг сплатити його сама.
Після відходу рідні, озирнувшись довкола, жінка побачила безлад: розкидані речі, брудні тарілки на столі, плями на килимах.
– Треба навести тут порядок, – промовила вона і взялася за прибирання.
Минули місяці. Життя поступово повернулося у звичне русло. Тетяна знову насолоджувалась самотністю, хоча іноді згадувала про те, як родичі жили в неї, і думала про те, де вони зараз.
Дзвінків від родичів не було, але одного разу їй надійшло повідомлення від Мар’яни з проханням про грошову допомогу, сестра плакала, просила грошей у борг, говорила, що їм складно і зовсім не вистачає на життя.
Тетяна відразу відмовила і поклала телефон.
А потім сіла і задумалася. Можливо, таки варто допомогти родині в біді, можливо, вони змінилися і віддадуть борг? Не може ж такого бути, щоб родина постійно просила в борг і не повертала?
Фото ілюстративне.
