Дозвілля

Розлучниця. – Ідуть, ідуть… – Ти дивися, за руки ще тримаються. Ні стида, ні совісті… – Хоч би посоромилися на людях… – Доброго дня, Мариночко! Звідки такі щасливі

Можна погладити? — запитала дівчина, киваючи на великий живіт Людмили. — Ні! — відсахнулася жінка, інстинктивно прикриваючи животик руками. Змінивши здивований погляд, вона нервово посміхнулася: — Вибач, я

Ви помилилися, — стомлено посміхнулася Аліса, виглядаючи когось біля кас. — Ні, я не помилився, моя дорога Алісо, — чоловік підійшов ближче, підняв морозиво і віддав розгубленій жінці.

— Миколко, неси кульки, надувати будемо! Антончику, ну що ж ти, любий, іграшки розкидав по всьому двору, ану збери! — Юлія Яківна метушилася на терасі своєї дачі, роздаючи

— Приберіть свого собаку! — вигукнула Ліна молодому чоловікові в чорній футболці і сонячних окулярах, який неспішно крокував по пішохідній доріжці парку. Вона щойно закінчила свою пробіжку і

Хто?… Гануся?.. А від чого?.. Так, так, молода ще, нашого віку, рахуй. Та сімдесят шість, але могла би ще жити. Та не виключай, бо мені цікаво, коли прощання…

Вперше вони зустрілися ще не розуміючи хто вони і що вони – це був пологовий. Мами лежали в одній кімнаті і, як годиться, жартували, що майбутні свахи. Це

Подруги. Меланія бігла з веселим вереском до купки дівчат. З усіма перецілуватися, пообніматися, наміченим оком визначити, хто схуд, а хто поправився, перші зморшки, погані зачіски, відсутність персня, новий

Ваня був звичайним хлопцем, якого виховала бабуся. Виріс хлопець шибеником, можливо через те, що бабуся була надто м’якою людиною. Він нікого не хотів слухатися, навчався в школі погано.

Ніна гукнула: – Тітко Шуро, ти що там робиш? Та, крекчучи підійшла і тримаючись за поперек, пояснила: – Та дід мій сьогодні зайшов в город і каже, що