Ваня був звичайним хлопцем, якого виховала бабуся. Виріс хлопець шибеником, можливо через те, що бабуся була надто м’якою людиною. Він нікого не хотів слухатися, навчався в школі погано. Тому вступити до університету у нього не було шансів. На платне навчання у бабусі просто не було грошей.
Після закінчення школи Іван пішов працювати. Підробляв хлопець різноробочим. Гроші на вітер не кидав, допомагав бабусі, яка невтомно повторювала:
– Іванку, яким ти виріс у мене молодцем, хорошим і добрим хлопчиком. А в школі був зірвиголовою. Думала ти таким і залишишся, а ти он як порозумнішав з роками. Тобі б наречену хорошу.
– Не переживай, бабусю. Знайду я собі наречену, не залишуся самотнім.
– Коли ж ти встигнеш знайти? Ти ж цілими днями на роботі. Відпочити б тобі потрібно. Я хочу щоб ти одружився. А то відчуваю, що скоро піду на небеса і не дочекаюся цього.
– Не говори так. Всього ти дочекаєшся. Досить збиратися на той світ. Ти ж знаєш, що мені такі розмови не подобаються.
Наречену в дім Іван так і не встиг привести. Бабусі незабаром не стало. Хлопець залишився зовсім один, інших родичів у нього не було. Іван часто сумував, бо освіти у нього ніякої не було, на великі доходи розраховувати взагалі не міг. Йому доводилося задовольнятися тим, що йому платили.
За кілька років безперервної праці, Іван накопичив невелику суму грошей, на яку хотів придбати автомобіль.
Грошей було небагато, тому їх вистачило тільки на стару машину. Хлопець сподівався, що з машиною він знайде кращу роботу і почне підробляти в таксі. Від друзів, Ваня дізнався, що можна влаштуватися торговим агентом, де платять непогані гроші. Хлопцю пощастило і незабаром його взяли на роботу. Він їздив по міських магазинах, і пропонував товар від постачальника. У перший час, хлопець підробляв в таксі, а після зміни їхав знову по магазинах. Незабаром такий графік роботи вплинув на здоров’я Івана. Тоді він вирішив займатися чимось одним і вирішив залишитися торговим представником.
Через кілька місяців, життя хлопця почало налагоджуватися. Він зустрів дівчину, з якою почав зустрічатися. Близько року все було добре, але потім почалися проблеми як з особистим життям так і на роботі.
Незважаючи на те, що товару він доставляв більше, зарплата у нього чомусь зменшилася. Отримавши на руки мізерну зарплату, Іван попрямував до директора:
– Поясніть мені, що відбувається? Я працюю не гірше, ніж раніше. Минулого місяця я продав товару більше в два рази ніж зазвичай. Але зарплата моя падає.
– Іване, показники зростають. У нас багато молодих і перспективних фахівців. Запитай у них, скільки вони отримують. Я тобі плачу більше, ніж потрібно.
– Та у них великі супермаркети, а у мене невеликі магазинчики. Куди мені до них?
– Ваню, у людини яка не хоче працювати, завжди знайдуться відмовки. Іди і радій, що у тебе є робота.
Хлопець вирішив не звертати на цю ситуацію уваги. Але далі все складалося ще гірше. Директор віддав деякі магазини іншим торговим представникам, і навіть ті з якими працював Іван. А його звільнив, посилаючись на переповненість штату. Не знаючи, що робити далі, Іван поїхав додому. По дорозі хлопець почув стукіт під капотом, і вирішив заїхати в автосервіс. Друг сказав, що потрібно робити капітальний ремонт, і вже. Цій новині Ваня був не дуже радий. На ремонт машини потрібна була немаленька сума, якої у нього просто не було. До всіх радощів того дня, ще й дівчина покинула Івана.
Стільки поганих речей з ним ніколи не відбувалося. Ці події були не такими поганими, але вони зломили хлопця. Розставання стало останньою краплею. Він відчував себе самотнім, і перебував на межі. Йому не хотілося їхати додому, тому вирішив поїздити по місту. Але задумавшись, він мало не збив жінку на дорозі. Встигнувши загальмувати вчасно, він вискочив з машини, дізнатися чи все в порядку. Але коли на нього посипалися погрози, він зрозумів, що з жінкою все в порядку. Сівши назад в машину, Ваня поїхав далі. Різні думки роїлися в голові, він розумів, що далі так тривати не можу, жити просто не хочеться.
Хлопець почувався розбитим, адже за стільки років, він не зміг нічого добитися. Всі навколо витирали об нього ноги. Розум його помутнів, і він попрямував до мосту через річку. В той момент Іван був рішучий як ніколи. Міцно стиснув кермо і натиснув на газ, але в цей момент погляд впав на миготливі фари. Під’їхавши ближче, юнак побачив перевернуту машину. Він швидко вискочив з машини і побіг до неї. Посвітивши ліхтариком у вікно, на водійському сидінні Іван побачив дівчину.
Хлопець швидко відкрив двері і витягнув її. В цей час вона отямилася, і почала невиразно щось белькотіти. Незважаючи на її протест, Іван посадив її до себе в машину:
– Зараз я викличу швидку допомогу. Потерпи трохи.
– Ти що? Яка швидка? Я ж випила. Мені влетить. Все нормально зі мною. Зараз татові подзвоню, щоб він забрав мене. – дівчина дістала свій мобільний, який виявився вимкненим. – От дідько, телефон сів. Є у тебе зарядка?
– Так є. Ось, можеш скористатися.
– Це що, жарт? Що це за допотопна зарядка? У тебе немає нормального шнура?
– Я не знаю, яка тобі потрібна зарядка. Це все що у мене є.
– Тоді відвези мене додому. Зараз я тобі адресу скажу. – командним тоном вимовила дівчина. – А що у тебе за машина? Чого вона у тебе так шумить?
Своєю поведінкою дівчина розвеселила Івана. У перший раз за довгий час його настрій піднявся, і він посміхався. Вони приїхали за адресою, яку назвала дівчина.
– Ну ось, приїхали. Хочеш, я проведу тебе до під’їзду? – запропонував Ваня.
– Ні, дякую. Їдь на своїй колимазі додому. І де таку машину знайшов?
Вона сипала сарказмом як могла, але робила це не зі злістю, а навіть виходило якось смішно. Дівчина зникла в під’їзді, а Іван всю дорогу додому сміявся, згадуючи поведінку дівчини і її слова. Тільки вдома, він усвідомив, що ця дівчина врятувала його від невиправного вчинку.
На наступний день Іван знову почав шукати роботу. Він ходив по всіх фірмах, намагаючись влаштуватися хоч на якусь роботу. Але всі спроби були марні. У п’ятницю він таксував до глибокої ночі, і в суботу відсипався весь день. Його розбудив стук у двері. Ваня не мав звички питати хто там за дверима, то відразу відкрив двері і здивувався. Там стояла та сама дівчина.
– Як ти мене знайшла?
– Ну для початку привіт. Знайшла тебе дуже просто. За номером твоєї колимаги. Може досить недолугих питань? Я приїхала тобі подякувати. Я тут днями думала, якби ти мене не витягнув, зі мною сталося б щось страшне. Машину обікрали, хоча це не важливо. Головне, що мене там не було. За твоє спасіння, я запрошую тебе пообідати.
Ваня погодився на пропозицію дівчини, і вони вийшли з квартири.
– До речі, моя машина на ремонті. Доведеться їхати на твоїй колимазі.
– На колимазі то на колимазі. Прошу дуже на переднє сидіння.
– Що ж. Вночі вона виглядала краще, а вдень виглядає як іржаве відро.
– Досить погано відгукуватися про мою машину. Сідай і їдьмо.
Вони приїхали до ресторану, де дівчина замовила столик. Зробивши замовлення, молоді люди почали розмову:
– Мене Аліна звати.
– А я Іван.
– Ну що, Ваню, розкажеш як ти докотився до такого життя?
І Ваня розповів все про своє життя, про те, що робив на том мості. Але зараз він не вважав своє життя поганим і почувався оптимістично. Аліна, уважно вислухавши, сказала:
– Ну з колимагою твоєю я допомогти не в силах. А ось з роботою цілком. Мій тато зможе влаштувати тебе до себе в фірму або до приятеля.
– Не потрібно. Я як-небудь сам спробую знайти.
– Сам ти вже спробував. Давай тепер я. Адже мені потрібно віддячити тобі за твій порятунок і добре серце. Сьогодні я розповім про тебе татові, а завтра ти до нього сам приїдеш. Тато вирішить чим ти будеш займатися.
Увечері, після повернення додому, у Івана був піднесений настрій. Він не став відмовлятися від роботи.
На наступний день Вані подзвонив батько Аліни і запросив до себе на співбесіду. Після зустрічі, хлопець отримав роботу. Його життя налагодилося. Крім цього, Аліна і Ваня почали зустрічатися. Тепер юнак зрозумів те, що і у його житті насупила біла смуга. І труднощі в минулому мали своє призначення.
Фото ілюстративне.
