fbpx
Дозвілля
Алло? Це ти, Маріє? Я ж тебе просила мені не дзвонити в цей час. Так, чекаю як Ярко подзвонить. Та, що на «мінуточку», у них різниця в часі і він дуже зайнятий. Так, тому так рідко телефонує

Хто?… Гануся?.. А від чого?.. Так, так, молода ще, нашого віку, рахуй. Та сімдесят шість, але могла би ще жити. Та не виключай, бо мені цікаво, коли прощання… То буде чути, як Ярко задзвонить… Та не кажи… Ти була біля неї? І всі діти приїхали?.. Так, так, то файно, коли вся родина приїжджає. Але знаєш, краще би приїжджали, як була жива. Мусила її обходити сусідка, то на базар, то в магазин. А тут приїхали плакати… Чого це я злосна, я правду кажу. Все, мені дзвонить Ярко.

– Наталко… Ні, Ярко ще не дзвонив. Аби ти мені його не викликала з тої Америки, як прийде час… А чого буде їхати? Лиш гроші витрачати. А він там все в кредит бере, дітям треба, та й за щось жити. З тиском в мене все добре… Ні, серце не болит… І, що, що ти позавчора колола? Не переживай і йому нічого не розказуй, як буде дзвонити. Нехай не бере собі до голови. Я думаю, що він питав чи цього літа приїхати, а то ти йому кажеш, що в мене тиски… Правильно, не кажи… Хай не переживає… Хай собі працює, в нього діти… Буде гроші дурно проїжджати. Так от, як прийде час, то скинеш йому фотографії та й по всьому. Головне аби в нього все було добре. О, чекай, бо дзвонить!

– Ярчику, що ти так пізно?.. Та пам’ятаю, що різниця в часі… Як ти?.. Спина не болить?.. Що діти?.. Старший йде в коледж… Треба йому машини… Ага… А ти ще за хату скільки маєш платити?.. Добре, добре, сину, що в тебе все получається. Я дуже за тебе рада… А що я буду за твою Марину питатися, з таким чоловіком як ти у неї все добре. Слухай, тут передають по телевізору, що у вас сильні пожари… А, ти далеко… Слава Богу… А перед тим були зливи і позатоплювало багато. Казали, що то твій штат… А, твій штат великий… То в тебе все добре?.. Я добре… Не слухай Наталку… Нема в мене ніякого тиску, а щось трошки, то вона страшна панікерка… Ага, роздує з мухи слона, ти ж знаєш… Та я, сину, не молодію, але ще ся тримаю. Чого будеш їхати? Не маєш де гроші дівати? Малий поступає, то треба багато грошей, най дитина вчиться, а баба нікуди не дінеться… І я вас дуже люблю… Цілуй моїх дорогих онуків… І Марині вітання…

– Алло, Маріє, то Валя… Так, поговорили… Та які пожари, які пожари? То налякають тих людей всякими проблемами аби мала від чого голова боліти, а ми й віримо. Все там у нього добре – най бог кожному так дає… Ади, онук поступає в коледж… Які гроші, то у нас тут треба грошей аби кудась запхати. А Остапчик дитина мудра, вчиться… Так, так… Та видатки, само собою, бо треба йому машину купити аби сам приїжджав додому аби там дитину не конірували в гуртожитку. А другий ще в школі, тоже дуже мудра дитина, гарно вчиться… Маю файнезних внуків, все зі мною по телефону заговорять, як я та й що… Марина? Ти ж знаєш, як я її люблю і хочу чути, і видіти. Так, якби їй ся хвіст не підпалив, то би були всі коло мене. Але то треба було аж туди поїхати. Я йому нині так і кажу, аби ти мені до мене не їхав в разі чого. Стілько світу аби на що подивитися? Наталка зробить фотографії і буде по параді. Мені вже буде все одно, а до людей мені байдуже… Кожен має своє…

Фото ілюстративне.