Ніна гукнула:
– Тітко Шуро, ти що там робиш?
Та, крекчучи підійшла і тримаючись за поперек, пояснила:
– Та дід мій сьогодні зайшов в город і каже, що капуста у нас дуже квола. Треба бабин метод застосовувати. До слова, у покійної капуста завжди на заздрість всьому селу була. Велика, пружна. Я в нього запитую: а ти звідки знаєш? Він мені так впевнено: звичайно знаю, це наш сімейний секрет
– Ну і що за секрет? – стало цікаво Ніні.
– Та нічого особливого. Треба біля кожного кущика присісти і сказати “Рости капуста, як я ззаду, велика”. А я тільки близько п’яти разів і встигла. Ноги трусяться і спина болить. І як бабці з центнер ваги, це вдавалося? – здивовано подивилася вона на Ніну. А та вже реготала, до сліз:
– Тітко, ви що не зрозуміли чи що? Він же над вами пожартував так.
Та ляснула по чолі рукою:
– Точно, Ніно. Він же все життя наді мною так підсміюється. З самої молодості. Не віриш? Слухай. Коли я в дівках була, він, на мою голову, закохався в мене. А сказати прямо не може, соромиться. Ось і почав він з мене жартувати. А до мене тоді Дмитро залицявся, не рівня моєму зубоскалу. Зараз в області живе, на заводі начальником працював до пенсії. Значить, тільки мене Діма обняв, тут цей з витріщеними очима. Сидиш, каже, обнімаєшся? А там твоя мамка з прутом все село оббігала. Каже, ти худобу забула закрити і вона вся куди попало розбрелася. Я бігом додому. Трясусь вся, у мами рука була важка. Заходжу в дім, а вони після лазні чай п’ють. І мама мені здивовано: ти шо дочко так рано з гулянки? Ох і злості у мене потім на Ваську було. Думаю зустріну, насварю.
Тут вона замовкла. Ніна з нетерпіння торкнула її за руку.
– І що далі? Насварили?
Тітка Олександра махнула рукою.
– Та де там. На наступний день підходжу до клубу, а він на коліна впав переді мною і голосить: Прости мене, Олександро. Біс поплутав. Прошу вибачення. Це я Мітьку від тебе рятував. Його вдень джміль за язика хапнув. А раптом ти б до нього полізла? І зареготав. А мені так соромно стало. Це зараз все в відкриту робиться. А раніше? Мати б дізналася про мої посиденьки, я тиждень сидіти не змогла б. Я схопила якусь палицю і за ним. Так пів села і пробігли. Я видихлася і від образи заплакала. А він побачив, що я плачу, до мене підійшов і серйозно так: чекай завтра сватів. Одружитися з тобою хочу. Я палицю кинула і кажу: йди звідси, наречений, поки я батькові не поскаржилася. Він тобі покаже, як над дівчатами сміятися. І додому пішла. У клуб повертатися соромно було, засміють. Вдома нікому нічого не сказала. Думала пожартував він.
Але ж ні. Сиджу я в кімнаті своїй, одяг зашиваю, сестра забігає: Шурко, тебе сватати прийшли. Я питаю: хто? Васька, каже, Романенко. Тут і мама зайшла і ну на мене лаятися. Чому промовчала і що їм тепер говорити. А на мене злість напала, ну думаю, зараз відіграюся. Виходжу до сватів і кажу, вийду за нього, якщо він на той бік річки перепливе. А сама знаю, що він води, як вогню боявся, в дитинстві ледь не потонув. Вважай з того світу витягли. А він зблід, як полотно і каже: заради тебе все зроблю. Рідня його відмовляє: не треба, пішли звідси, іншу знайдемо. А він кулаки стиснув і до річки. Всі слідом за ним. Я йти не хотіла, але мама мене мало не за комір потягла і сичить мені так в вухо: дивись, щоб хлопець не потонув, краще зупини його. А в мене, як біс вселився. Ні, кажу, це йому за всі глузування наді мною – і тітка Шура зітхнула.
– І що переплив? – із захопленням запитала Ніна.
– А як же – посміхнулася тітка Шура – На човні з мотором. Я ж не уточнила, як саме. Так і вийшла заміж, назад шляху то не було. Перед усіма ж умову поставила. А на весіллі що вчудив? Голову нашого перед усіма вважай зганьбив. А він у нас такий строгий був, нікому спуску не давав, недолюблювали його, якщо чесно. То чоловік мій примудрився його напоїти і конкурс коломийок влаштував. Ми і не знали, що наш керівник стільки словечок знає. Реготали всі. До речі, потім до нього стали краще ставиться наші сільські. Ох, і забалакалася я з тобою, Ніно. Треба обід готувати, жартівника свого годувати. Ну я зараз його поганяю. Зажену в льох, нехай мені звідти картоплю витягне. І нехай не скаржиться, що у нього спина болить.
Тут на ганок вийшов дядько Василь і крикнув:
– Ну, що, Шурко, обряд провела? – і засміявся.
Вона показала йому кулак:
– Стривай, дай тільки в хату зайти. Я ті покажу обряд – Дядько посміхнувся в вуса.
– Нінко, а ти що? З Шуркою цікавіше ніж з чоловіком? – запитав він.
– А причому тут мій Микола? – здивувалася вона. Чоловік у неї працював вахтами. Місяць вдома, місяць в місті.
– Добридень, він у тебе, дві години тому як приїхав, а ти ляси тут точиш – з усмішкою сказав Василь.
Ніна підхопилася.
– Ну будь здорова, тітко Шуро. Біжу, а то голодний мабуть приїхав – І розвернулася в бік дому. Йду, поспішаю. І тут як обухом по голові. А як він дізнався, що Микола приїхав? Адже він з дому не виходив. Та ще й закінчення вахти, тільки через тиждень.
– Ось же талант у людини. Йому б у цирку виступати. Гаразд дружину свою, але мене розумну жінку, так розвести – вголос сказала і засміялася – Жартівник, хай йому грець – І забувши про магазин, пішла додому.
Фото ілюстративне.
