Вперше вони зустрілися ще не розуміючи хто вони і що вони – це був пологовий. Мами лежали в одній кімнаті і, як годиться, жартували, що майбутні свахи. Це була люб’язна балаканина, яка ні до чого не зобов’язувала. Кожна з мам була впевнена, що її квіточка заслуговує на принца чи принцесу щонайменше, бо ж недарма вони так старалися.
Десь через роки два, для звела їх в пісочниці, де Олександра не хотіла давати Саші іграшку. Але мама дуже просила поділитися і не бути жаднюгою. Олександра не могла зрозуміти, чому має віддати ось цьому зарюмсаному хлопчику свою машинку, тим більше хлопчик їй зовсім не подобався: весь червоний в соплях і сльозах. Але мама наполягла, що то може бути її майбутній кавалер і треба сподобатися. Олександра пом’якла лише після обіцянки купити солоденьке. Мами знову защебетали про свах і вияснили, що разом народжували. З цього моменту діти були змушені часто зустрічатися один з одним, бо мами заприятелювали. Вони все ще вірили, що їх діти варті принца чи принцесу щонайменше, але поки діти малі…
Далі був садочок. Олександра знову не розуміла, чому має бути в їхній парі Олександрою, а не Сашунькою, як її називали вдома. Коли мама кликала її, а вони бавилися разом, то Олександра відчувала якийсь острах від цього офіціозу, може, вона знову проштрафилася і не дала Саші іграшку? Бо за ці роки, батько Саші став депутатом і мрії Олександриної мами дещо змінилися.
Школа їх так і не розлучила, хоча Олександра щосили намагалася не дружити з Сашею. Вона ходила на танці, на англійську і була досить веселою і красивою дівчинкою аби з нею було приємно і цікаво відпочивати. Саша теж мав свою компанію, але додому вони ходили разом, бо жили не далеко один від одного. За ці роки вона мала давати Саші списувати, бо Сашків тато став депутатом Верховної Ради і мрії Олександриної мами стали абсолютно чіткими.
Коли в випускному класі Олександра сказала, що при надії, мама полегшено зітхнула. Нічого, що так рано, але вона нарешті сподобалася Сашкові, а його тато вже безвилазно в Києві. Подруги знову зустрілися аби обговорити ситуацію.
– Що тут обговорювати, – театрально зітхала Олександрина мама, – вже все за нас зроблено. Ми колись про це жартували і дивися як сталося. Нехай одружуються і живуть разом. А ми будемо допомагати.
– Дорога «свахо», те що ти напоумила свою доньку липнути до хлопців, то не наші проблеми, невідомо чия це провина, бо мій Сашко нічого спільного з твоєю мати не хоче і не буде – це вже я тобі говорю.
Мами ще довго сперечалися, віртуозно обзивалися і, навіть, зачіски попсували, але дійсність виявилася такою, що принц принцесі не пара. Того вечора мама Олександри гірко плакала, обіймаючи доню. Вона пригадала всі моменти, як змушувала свою Сашуньку поступатися, бавитися з шмаркатим Саньком. Як підсвідомо ламала свою дитину і, що вона виконала все, що вимагала мама. Очевидно, що й більше. Їй вистачило совісті і сорому не дорікати дитині. Вона не винна, що мрії здійснюються, а, інколи, дуже буквально.
Сашунька народила чудову дівчинку. Мама і тато були поруч, тому Сашунька і в університет вступила і закінчила. Бабуся няньчила маленьку Аню, але тепер, коли Аня не хотіла ділитися іграшками, не вмовляла віддати, а говорила, що Аня сама вирішить ділитися чи ні. Бабуся твердо переконана, що всі рішення, які вона зробить в житті будуть її, а вони, її родина, будуть її підтримувати і любити. Вона ж їхня маленька принцеса.
Фото ілюстративне.
