Головна

natg

Андрій пішов до іншої жінки. Він, бачте, замучився біля мене і дітей. Він хотів змін, а точніше – свободи. І він її отримав. Сказати, що мені було важко, нічого не сказати, але я трималася, поки одного дня в супермаркеті мені не повідомили, що моя карта – пуста
Дозвілля 0
Андрій пішов до іншої жінки. Він, бачте, замучився біля мене і дітей. Він хотів змін, а точніше – свободи. І він її отримав. Сказати, що мені було важко,
Два місяці минуло з того моменту, як я переписала свою квартиру на сина. Спочатку все здавалося нормальним – Дмитро часто приходив, запитував, чи потрібна мені допомога. Я відчувала, що зробила правильний вибір. Але одного дня він заговорив про рахунки. Коли я відмовилася платити “символічну” суму щомісяця, він привів в цю квартиру квартирантів, а згодом і зовсім мене виселив
Дозвілля 0
Два місяці минуло з того моменту, як я переписала свою квартиру на сина. Спочатку все здавалося нормальним – Дмитро часто приходив, запитував, чи потрібна мені допомога. Я відчувала,
– Мамо, можна зайти? – почула я голос за дверима і ахнула від несподіванки. Це був Ігор, син, про якого не мала звісток багато років. У коридорі з ним стояла його дружина Аліна та двоє моїх онуків, яких я бачила вперше в житті. З того дня почались якісь дивацтва. Син мене відвідував, привозив продукти і навіть мив мені підлогу. А одного разу дочка зізналася, що така турбота Ігоря лише через мій спадок. Я поки мовчу, нехай старається, але будиночок на сина я точно не перепишу
Дозвілля 0
– Мамо, можна зайти? – почула я голос за дверима й аж похолола від несподіванки. Це був Ігор, син, про якого не мала звісток багато років. У коридорі
– Бабусю, привіт! – почула я голос Оленки наступного дня. – Мені потрібні гроші, ти ж знаєш, навчання дороге. Допоможеш? Я відчула, як в середині мене щось стислося. Учора був Тетянин день, мої іменини, і я чекала бодай коротенького дзвінка. Телефон уперто мовчав увесь день, а тепер от вона дзвонить. Серце калатало, та я тихо відповіла. – Так, звісно. Але ти пам’ятаєш, що вчора було моє свято? У слухавці запала мовчанка
Дозвілля 0
– Бабусю, привіт! – почула я голос Оленки наступного дня. – Мені потрібні гроші, ти ж знаєш, навчання дороге. Допоможеш? Я відчула, як в середині мене щось стислося.
Після прощальної церемонії за чоловіком, в квартиру зачастила свекруха. Спершу я думала, це така свого роду, підтримка. Але згодом вона заговорила інакше. – Я б хотіла, щоб ти і надалі продовжувала бути нашою родиною, а це буде можливо, якщо ти вийдеш заміж за мого молодшого сина. – За Бориса? Ви геть розум втратили? Я не дозволю вам втручатися в моє життя. – Того дня свекруха пішла, але за декілька днів на мене чекало повідомлення з суду. А всьому виною квартира, в якій я прописана
Дозвілля 0
— Ти будеш частиною нашої сім’ї завжди, Ярино, щоб люди не говорили, — сказала свекруха, тримаючи мою руку так міцно, що я ледь могла її витягнути. — Тому
Ярино, та я вам можу і безкоштовно ту консервацію віддати, але якщо маєте лишніх 1000 гривень, то мені дайте, – сказала свекруха, ставлячи величезну клітчасту сумку посеред коридору. – Та я і задурно того “добра” не хочу, Ганно Дмитрівно, не те, що за гроші, – не стрималася я. – Я вам ще влітку казала, що нам ніякі огірки, помідори і аджики ваші не потрібні! Свекруха піджала губи, зиркнула на мене спідлоба, але мовчала. Стояла, наче чекала, що я передумаю і таки дістану гроші
Дозвілля 0
– Ярино, та я вам можу і безкоштовно ту консервацію віддати, але якщо маєте лишніх 1000 гривень, то мені дайте, – сказала свекруха, ставлячи величезну клітчасту сумку посеред
Ти мене не чуєш! – якось вигукнула Інна посеред кухні. – Тобі важливі лише гроші, а я перетворилася на няньку і прибиральницю! – Інно, я ж працюю для вас! Щоб тобі не доводилося ходити на роботу, щоб ти була з Ірочкою, – намагався пояснити я, але вона не слухала. – Мені не потрібні твої гроші! Мені потрібно, щоб ти був поруч! А я ж був. Ну, як міг. Мабуть, не так, як їй хотілося. Тоді я ще не знав, що у неї вже з’явився Сергій
Дозвілля 0
– Тату, я тобі потім передзвоню, добре? – Іра ледь не бігла до зупинки, навіть не дозволивши мені її підвезти. Я стояв і дивився їй услід. Вона сіла
Ще два роки не минуло, як відійшла у небуття моя Вірочка. Я “замкнувся” в квартирі, де все нагадувало про неї. Запах її парфумів, шаль, який так і продовжував висіти на вішаку, і навіть улюблена чашка Віри. Вона мій всесвіт, який в одну мить зник. Але мої рідні і навіть дочка, вважають, що це не правильно. – Ти ще не в тому віці, щоб замикатися в собі. Мама б цього не хотіла! – Послухавши їх я пішов на день народження. Тепер не знаю що з цим робити
Дозвілля 0
Ще два роки не минуло, як відійшла у небуття моя Вірочка. Я “замкнувся” в квартирі, де все нагадувало про неї. Запах її парфумів, шаль, який так і продовжував
За кілька тижнів до Різдва в нашому домі з’явилася моя найкраща подруга, а заодно і хрещена Ярини – Оксана. – Якою ж вона вже дорослою стала! – захоплено промовила вона, дивлячись на фото доньки на стіні. – Що ж їй подарувати на свята? – Тільки не щось дуже дороге, – озвався Артем з-за столу. – Ми не хочемо, щоб вона звикала до легких грошей. – В день Різдва Яринка тримала в руках конверт, а в ньому – 1000 гривень
Дозвілля 0
– Мамо, подивись, я знову намалювала! – Ярина простягнула мені планшет, на екрані якого сяяла яскрава ілюстрація – її чергова робота для місцевого притулку для тварин. Я посміхнулася.
Я стояла біля домовини й не могла заплакати. Все здавалося якимось нереальним, чужим. Мама тримала мене за руку, але я вирвалася. Я відчувала тільки злість. Він обіцяв! Обіцяв бути поряд! Минали місяці, а я не могла знайти спокою. Мама часто ходила на до тата, доглядала, садила квіти. А я мовчала. Відверталася, коли вона говорила про нього, і вперто не хотіла чути жодних спогадів. Аж поки одного дня все не змінилося
Дозвілля 0
– Мамо, ну скільки можна? – я була роздратована. – Скільки ще ти будеш ходити на кладовище? Тата вже не повернути. Навіщо мучити себе? Мама лише зітхнула й

You cannot copy content of this page