Події
На Прикарпатті вже 7 років не можуть засудити мажора, який застрелив молоду дівчину

У Долинському районному суді триває розгляд кримінального провадження щодо обвинувачення Василя Кощинця у вбивстві Іванки Гошовської в липні 2009 року, пише Галичина (Ігор Никорович)

Під час чергового судового засідання один із суддів знепритомнів. За збігом обставин це сталося, коли Галина Струтинська, мати загиблої Іванки Гошовської, давала свідчення. Можна, звісно, припустити, що на суддю так вплинув емоційний виступ потерпілої. Сім років минуло, а пані Галина не може змиритися з втратою. Щодня вони з чоловіком та сином ходять на могилу дочки. Життя ніколи її не пестило, а тут ще така втрата…

Дитинства як такого пані Галина фактично не мала. Рано залишилася сиротою і жила з дідом та мачухою мами. Але настав час, і вона створила свою сім’ю, в якій незабаром засяяла маленька зірочка — донечка Іванка. На жаль, щастя було недовгим. Виявляється, у чоловіка пані Галини була вроджена хвороба серця, яка почала прогресувати. Через якийсь час він помер. Поховали чоловіка в його рідному селі Розточках Долинського району. Згоди дружини не питали. Коли вона пішла до сільради (тут треба зазначити, що сім’я проживала в селі Чукалівці Тисменицького району) за довідкою про смерть чоловіка, родичі забрали труну з його тілом та повезли на Долинщину. Можете уявити стан жінки, коли вона повернулася додому і оте все побачила?! і залишилася пані Галина сама з півторарічною донечкою на руках. Не було у неї тата і мами, які могли б підтримати жінку в тій скруті.

Родина чоловіка, котра за його життя часто навідувалася до Чукалівки, бо він працював на Івано-Франківському м’ясокомбінаті і з нього можна було скористати, тепер майже не з’являлася. Єдиним промінчиком світла, метою життя, якщо хочете — опорою, аби не втратити себе, бо навряд чи молодій вродливій вдові не мали бажання приділити увагу чоловіки, була крихітка Іванка. За іронією долі, вона через 23 з половиною роки загине від пострілу з рушниці, котра колись належала її батькові. Принаймні так стверджує експертиза, хоча, наскільки зрозумів, обвинувачений у цьому вбивстві троюрідний брат загиблої Василь Кощинець, котрий не визнає своєї вини, та його захист мають намір спростувати ці висновки. Наскільки це їм вдасться, вирішувати суду, а наразі повернемося до рушниці. Ситуація явно містична, хоча має й цілком природне походження. Річ у тім, що батько Іванки полюбляв полювання, на яке ходив у свої рідні місця на Долинщині, зокрема, з чоловіком своєї рідної сестри Ільницьким. Саме шваррові, вже перебуваючи на лікарняному ліжку, подарував свою рушницю. Той через деякий час помер внаслідок нещасного випадку, і його син Микола Ільницький став власником цієї зброї.

Сталося так, що з часом у рушниці тріснув приклад (це ми пишемо з показів пана Миколи, до яких ще не раз повернемося) і він привіз її, щоби зремонтувати, на туристичну базу, реальним власником якої був Василь Кощинець, а Микола Ільницький виконував обов’язки директора. Рушницю поклав до кімнати, ключі від якої мав тільки нинішній підсудний. І на цьому поставимо тимчасово крапку, бо слід повернутися до попередніх подій. Можливо, вони безпосередньо не стосуються справи, хоча це ще як подивитися.

Через якийсь час пані Галина знову вийшла заміж. Її дочці Іванці тоді вже було три рочки. До кінця свого життя вона називала другого чоловіка своєї мами, пана Романа, татом, для якого була справжньою донечкою. А потім з’явився й братик Роман. Загибель старшої сестри стала для нього страшним ударом. Навіть через сім років, коли його допитували як потерпілого в суді, він ледь міг давати покази. Проте головуючу на процесі надзвичайно зацікавили його стосунки із загиблою сестрою. Після низки одноманітних запитань вона радше констатувала: «Ну аж таких близьких стосунків між вами не було».

Зрештою, повернімося до показів пані Галини. Отож, як вона розповідала, коли почали підростати діти, аби забезпечити їм майбутнє, жінка поїхала на заробітки до Італії. Оскільки у неї не дуже добре здоров’я, то з часом на допомогу мамі приїхала дочка. Тут Іванка познайомилася з італійцем на ім’я Ізідор. І хоча їхні стосунки були не завжди безхмарними, молоді люди вирішили одружитися. За словами свідків, шлюб мали намір взяти в Україні, а весілля зіграти в Італії. Але в білій сукні свою наречену Ізідору довелося побачити вже у труні, коли приїхав на її похорон. Він навіть (знову зішлемося на покази потерпілої) намагався побитися тоді з нинішнім підсудним, якого принаймні родина Іванки одразу вважала причетним до загибелі їхньої дочки, побачивши того дня Василя Кощинця під церквою. і також повідомив пані Галині, що в день загибелі Іванка говорила з ним телефоном і сказала, що коли приїде, розповість йому один великий секрет, додавши, що він (очевидно, йдеться про Кощинця) озброєний і вона дуже боїться.

З останнім, котрий виявився її троюрідним братом, Іванка познайомилася випадково. За версією мами, під час одного їхнього приїзду в Україну Іванка забажала поїхати в село Розточки на могилу її біологічного батька, яку вони не відвідували доволі давно. Там, коли дівчина йшла зі своїм двоюрідним братом Миколою Ільницьким, її побачив Василь Кощинець, і його вразила краса Іванки.

Щоправда, підсудний це заперечує. Судячи із запитань, які він ставив пані Галині під час її свідчень (нагадаємо, свої покази Василь Кощинець надаватиме в кінці судового процесу), можна зробити висновок, що його з Іванкою справді познайомив спільний двоюрідний брат М. Ільницький, але це сталося раніше, в Івано-Франківську. Допитаний як свідок пан Микола це підтвердив.

Наскільки важливі ці розбіжності, вирішувати має суд, але, за словами потерпілої, з того часу її дочка почала відчувати посилену увагу з боку Кощинця, яку пані Галина не вважає наслідком братньої любові, яка раптово спалахнула між, по суті, чужими людьми. Наприклад, казала мама Іванки, на весіллі Кощинця, куди дочка на його запрошення спеціально приїхала з Італії, він, мабуть, частіше танцював з нею, а не зі своєю дружиною. Щоправда, сама пані Галина там не була, бо запросили тільки Іванку. Василь приїжджав до них у Чукалівку, хоча з Долинського району це неблизька дорога — лише в один кінець понад 100 кілометрів. Причому тільки раз приїхав з дружиною, а то все був сам і до хати не заходив. Викликав Іванку на вулицю, і вони говорили в машині. Одного разу дівчина вискочила з неї дуже збентежена чи налякана, нібито Кощинець сказав їй, що буде або його, або нічия. Крім того, за словами потерпілої, дочка розповідала, що Кощинець їй зізнався, що одружився не з любові.

Коли Іванка була в Італії, він часто телефонував до неї і розмови були доволі тривалими. Пані Галина наголошує на цьому, бо, як відомо, розмови із закордоном коштують дорого і з якого дива йти на такі витрати. Зрештою, стверджує жінка, підсудний дуже не хотів, аби Іванка поверталася до Італії, пропонуючи їй то керівну посаду на своїй відпочинковій базі, то допомогу з власним бізнесом, скажімо, обіцяв купити магазин, допомогти отримати землю тут, в Україні. Мотивував це тим, що, мовляв, свого часу перший чоловік пані Галини допоміг його батькові і тепер він хоче допомогти Іванці. Щоправда, її маму дивувала така благодійність. Якось дочка запросила Кощинця до Італії. Але він сказав, що коли вона буде з Ізідором, то не приїде. До речі, останній був дуже ревнивим. Він мав приїхати до України і разом з Іванкою піти на весілля її подружки. Але дівчина серйозно побоювалася, що наречений може приревнувати її до Василя. Тож якось сказала мамі, що має намір наступного дня поїхати до Кощинця, хоча попередньо про це навіть не думала, а мала повертатися до Італії за Ізідором. Але після дзвінка В. Кощинця з пропозицією відпочити на його базі вирішила все ж таки поїхати туди, щоби, як-то кажуть, з’ясувати стосунки. Мама захотіла поїхати з нею і влаштувати там «рознос», бо коли дочка була маленькою, то фактично ніякої допомоги звідти вона не отримувала, а тепер, коли виросла і зробилася гарною, її забажали. Та Іванка запевнила, що сама все владнає.

…23 липня 2009 року став чорним днем для родини Струтинських. Іванка поїхала в Розточки, бо їй зателефонував Кощинець. Домовилися, що повернеться наступного дня, але мама сказала, що їй телефонуватиме. Востаннє вона переговорила з дочкою, коли та вже була в Долині. Довідалася, що в обумовленому місці за нею заїхав Василь з дружиною і забрав її. Більше Іванка на дзвінки не відповідала. Аж наступного дня о 10 годині ранку пані Галина додзвонилася до М. Ільницького, який їй відповів, що, мовляв, Іванка допізна з Василем кулешу варили, ковбаски смажили, і вона спить, може, не чує дзвінка. Пані Галина попросила розбудити дочку. Зателефонувала знову хвилин через десять. Ільницький відповів, що ще не ходив будити Іванку, бо має роботу. Тоді попросила телефон Кощинця, але він його не дав і взагалі сказав, що Василя на базі немає. А через кілька хвилин Ільницький сам зателефонував і сказав, що хоче під’їхати до них додому. Він приїхав з водієм. Сказав пані Галині, що у Іванки заболів живіт, тож її відвезли до лікарні. Вже у машині водій сказав Ільницькому: «Миколо, чому не скажеш правди?». «Та ви знаєте, там щось стріляли і попали в Іванку», — відповів той, але не уточнив, що дівчина була поранена в голову і перебувала у вкрай важкому стані.

Читайте також: Свідок вбивства Нємцова Ганна Дурицька придбала чотири квартири у Києві

Коли приїхали в Долину, пані Галина побачила під лікарнею В. Кощинця. Запитала його, що сталося з Іванкою, але конкретної відповіді не отримала. Вже у лікарні побачила його тітку, яка хотіла дати жінці гроші на лікування. Пані Галина відмовилася. Тут вийшов лікар — високий, повнуватий сивий чоловік і запитав, чи вона готова побачити дочку. В палаті з жінкою трапилася істерика. Вона вважає, що вже на той момент Іванка була при смерті і її життя штучно підтримували, аби якось загладити цю історію. На її думку, це робили за вказівкою Василя Кощинця-старшого. Нагадаємо, що батько підсудного на той момент очолював Департамент виконання покарань МВС. Того ж дня ввечері пані Галина побачила його в лікарні і почула від нього, що, мовляв, скільки син йому бід наробив і ще цієї не вистачало. Також він пообіцяв допомогти, навіть, якщо треба, гелікоптером Іванку перевезуть до клініки в Києві, але зараз її транспортувати не можна.

Потерпіла розповідала, що її не пускали в реанімаційну палату до дочки, хоча до інших осіб, котрі там перебували, відвідувачі приходили. Зате Кощинець-старший мав вільний доступ до лікарів, щоправда, заходив з іншого входу. Він навіть організував консиліум, на який чомусь запросили не маму Іванки, а її тітку. Коли ж та сказала, що їй тут нема чого робити, бо ж є мама, запросили пані Галину, але Кощинець-старший наказав їй сісти в кутку і не розтуляти рота. Що стосується Кощинця-молодшого, то за чотири дні, поки Іванка перебувала в реанімації, там його не бачила. Якось Галина зателефонувала до його мами і сказала: «Рятуй мені дитину, бо за те вбивство, що він скоїв, я його поріжу на шматки». «Але ніхто, — продовжує пані Галина, — не підійшов до мене і не запитав: «Галю, що ти таке наговорюєш?». Усі вони зникли».

…Минав четвертий день відчаю і болю. В ніч з 28 на 29 липня одна санітарка, пошкодувавши людей, котрі проводили фактично весь час у коридорі на стільцях, пустила їх до вільної палати, аби могли хоча б годинку перепочити. Та спершу вони пішли помолитися до лікарняної каплички. Повернувшись, спробували щось, як-то кажуть, перекусити, але щойно розклала канапки, як на її «мобілку» зателефонував невідомий номер. «Це Василь? Василь Кощинець?» — почула в слухавці. «Ні, мама Іванки», — відповіла Галина, і на другому кінці скинули виклик. Тричі вона намагалася сама додзвонитися на той номер, і тільки з четвертого разу абонент відповів. Пані Галина почула страшне слово: «Померла». Вони з чоловіком і сином кинулися до реанімації. Її не хотіли впускати. Нарешті вийшов лікар (пам’ятає, що звати його Федір Федорович) і сказав жінці: «А що ви хочете? Ваша дочка померла. Чим я вам поможу? Я не Бог. Я казав, що вона помреѕ». Пані Галина кинулася йому в ноги, почала їх цілувати. Лікар сильно відштовхнув, майже вдарив жінку. Вона впала, вдарилася головою. Хворі, які були присутні при цьому, наробили галасу, почали її підводити. Жінці дали якийсь препарат, і вона, як сама висловилася, прийшла до пам’яті…

Читайте також: Свідок, який мовчав 38 років, розкрив загадку смерті Івасюка (відео)

…Але при цих словах потерпілої, як вже писали на початку, знепритомнів один із суддів. У засіданні було оголошено перерву.

Related Post

facebook