Олегові батьки поставили ультиматум: зв’яжеш життя з тією сиротою, жодної копійки не дамо. А він не звик тяжко працювати. Зате звик гарно жити. За батьківський рахунок
Вона мусила йти, втікати від нього й самої себе… Він дивився услід, шкодував. І відчував полегшення водночас. Вона знала: вороття вже не буде. Втерла тиху сльозу. Стук-стук –
Хайді відчуває протиріччя між тим, що я кажу, і тим, чого мені хочеться, і, трохи дратуючись, питає ще раз: «Так, може, все-таки підвезти?» Я знову відмовляюся, намагаючись бути ввічливою, мовляв, не хочу обтяжувати. І тут Хайді дає мені урок, який виручає мене ось уже 10 років
«Так» і «ні» важать однаково «Підвезти тебе до автовокзалу?» – запитала Хайді, літня швейцарка, подруга нашої сім’ї. Я збиралася в місто, з її дачі йти пішки до зупинки
«Господи, – кажу, – допоможи мені! Ти сам знаєш, що після того, як не стало Тараса я сама з двома дітьми ледве раду даю. А коли й мене не стане, то мої донечки круглими сиротами залишаться. Врятуй мене, Господи, а я всі гроші, які вторгую за журавлину, віддам на дітей в інтернат»
Наш інтернат розташований на околиці міста, тож гості зазвичай приїжджають навідати дітей перед святами або ж, як це заведено в наших чиновників. Буквально за два-три дні після таких
Молитва до Антонія, якій під силу повертати не тільки матеріальні речі, а й нематеріальні — втрачений авторитет, повагу і навіть любов між подружжям
Святого Антонія із Падуї дуже шанують, як надійного помічника та заступника перед Богом. Його вважають покровителем подорожуючих та помічником у віднайденні загублених речей. Також він вважається покровителем подружніх
Ірина одягнула свою найкращу сукню, зробила макіяж, зачіску. Уже хотіла вийти з дому, та раптом застигла біля дверей спальні. Влад сидів на ліжку й тримав записку, яку сьогодні вранці написав їй Андрій. Жінка зрозуміла це, адже то була серветка з готелю
Ірина остерігалася цього дня і чекала його з якимось дивним передчуттям, ніби страх, тривога і радість змішалися в одне ціле. Звісно, такого дня хвилюються усі жінки. Принаймні ті,
Кажу чоловікові, треба вже відкладати синові на навчання, хоча у нас і так є деякі заощадження. Взагалі, в ідеалі, хотілося б, щоб він вступив в який-небудь столичний, престижний інститут, хоч це дуже дорого. Але чоловік, як тільки це почув, одразу скипів: «Що? Ледар на навчання? Та ніколи – це будуть гроші на вітер!
Наш син скоро закінчить школу – зараз у нього 11 випускний клас. Він чистий «технар», його мрія після школи вступити до технічного університету або в інститут економіки –
Оксана вчинила по-іншому, переступивши через власне «я» задля сімейного затишку, – потай спробувала пізнати щастя від іншого. Чоловік, може, й здогадався, але й ця розмова між подружжям так і не відбулася
У кожного своє бачення великого і знайомого всім поняття «любов». Хтось вкладає в нього шалену пристрасть, інший не мислить його без ревнощів, ще комусь судилося «впізнати» це почуття
— Тричі заміж виходила, а тепер боюся. Зараз знову сватається до мене чоловік. Знаю його вже декілька літ: хороший. У нього теж доля не склалася. Я відказую, жартую. Насправді я жалію його. Хіба відженеш думки про те, що, може, чиєсь зле побажання на мені: адже трьох чоловіків мала
НЕДІЛЬНОГО дня поверталася я з обласного центру автобусом додому. Минаючи одне із сіл, моя сусідка, скромна літня жінка, ніби прикипіла до вікна, а потім, озирнувшись на мене, промовила:
«А де мама, татку?» – запитанням на запитання відповіла Надя. Cльози наповнили батькові очі: «Відтепер мама буде допомагати нам із неба», – мовив сумно. Надійка ледь підвела до вікна голівку і pозплaкaлася: « Я не бачу на небі матінки, тату!»
Надія хотіла б назавше забути той день свого дитинства, коли згоріла їх хата. Та спогади, як кадри кінострічки, і досі прокручуються у її голові. Мама тоді досвітком пішла
Зустріч із Валерієм порушила звичний спокій. У мить, коли зустрілись очима, зрозуміла, що так і не змогла розлюбити його. Та й як це можливо, коли поруч вічне нагадування, таткова копія! А він, мабуть, щось запідозрив… Ну, й нехай! Що з того? Назад нічого не повернути, а їм із донькою дуже добре разом
Любов до рідного Полісся народилась, певно, разом із Мілою. Змалку годинами просиджувала на березі річки й милувалась неозорими просторами поля, де під легким дотиком вітру навсібіч розбігались хвилі

You cannot copy content of this page