fbpx
Дозвілля
Олегові батьки поставили ультиматум: зв’яжеш життя з тією сиротою, жодної копійки не дамо. А він не звик тяжко працювати. Зате звик гарно жити. За батьківський рахунок

Вона мусила йти, втікати від нього й самої себе… Він дивився услід, шкодував. І відчував полегшення водночас. Вона знала: вороття вже не буде. Втерла тиху сльозу.

Стук-стук – втомлено вибивав на старій бруківці одноманітну мелодію дощ…

За матеріалами – Наш День.

Стук-стук… Вона ніколи не почує, як битиметься манюсінькими ніжками під її серцем нове життя…

Перед тим, як вчинити гріх, зайшла до храму. Її прадід був дяком. В родині завжди Господа шанували.

До церкви принесли хрестити дитину. Хлопчика. «Наче, знак Божий», – встигла подумати перед тим, як зашуміло в голові й підкосилися ноги… Прийшла до тями на вулиці. Її підтримував незнайомий молодий чоловік.

– Вам легше? – запитав.

Кивнула головою.

– Живете далеко звідси?

Назвала вулицю. Від центру міста було далекувато.

– Ми відвеземо вас додому. Але після того, як охрестимо дитину. А зараз зайдіть у храм, присядьте.

Крихітка прокинулась. Сплакнула. Щось залепетала. «Мабуть, розмовляє з ангелами», – подумала й знову не змогла втримати сліз…

…- Діно, дитина – це помилка. І її треба виправити. Наші стосунки також були помилкою. Різні ми з тобою. Так кажуть мої батьки, – винувато мовив Олег, опустивши очі.

Діна не знала, як сказати бабусі, яка сама виховувала її з п’яти років, що Олег – більше не наречений. А дитина… Вона все вже вирішила.

Олегові батьки поставили ультиматум: зв’яжеш життя з тією сиротою, жодної копійки не дамо. А він не звик тяжко працювати. Зате звик гарно жити. За батьківський рахунок. Діна йому справді подобалась. Вродлива. Розумна. Добра. Але бідна. Працювала і заочно навчалась. Вічно хвилювалася за здоров’я бабусі, бо більше нікого ріднішого не було. Вона була справжня, на відміну від його модних подруг. Тому й почав з нею зустрічатися. Над ним підтрунювали: гарна ягідка, але не з твого поля.

Крапку в їхніх стосунках поставили батьки, коли Олег сказав їм про те, що Діна при надії.

– Це її помилка, а не твоя, – байдуже кинула матір. – Хіба ти не втямив, що те дівчисько вирішило тебе захомутати, аби жити в розкоші?

– Не вистачало, аби вона шантажувала нас своєю дитиною, – прорік батько.

– Я кохаю Діну, – спробував захищатися Олег.

– Слухай, Ромео, я все сказав! Хочеш з нею бути, збирай манатки і шуруй в її «хрущівку». І з моєї фірми вимітайся. Влаштовуйся на іншу роботу й утримуй своїх злидарів. Я для них не благодійний фонд.

– Ти ж нас послухаєшся, синку, – полагіднішала матір. – Для кого ми стараємось? Крім тебе, в нас нікого нема.

Олег уявлення не мав, як жити без батьківських «чайових», у маленькій квартирці… А про утримання сім’ї і поготів не думав.

Викручувався перед Діною, наче вуж на сковорідці.

– Не плазуй, Олеже. Йди. І я мушу йти. І наша дитина… Вона ніколи не ходитиме цими вуличками…

Спогади перервав доторк до руки.

– Як ви? – запитав чоловік, який допоміг їй.

До них підійшов запізнілий гість:

– Вітаю, молодий татусю! Вибач, що не встиг на церемонію. Тримайся, Максиме. Дуже шкода, що втратив дружину. Але в тебе є син. Живи для нього. І пам’ятай: у тебе є друзі, які завжди допоможуть.

Діна зрозуміла: незнайомець, що допоміг їй, – батько малюка. І він пережив втрату.

– Може, мені залишити його чи її? – прошепотіла сама до себе.

– Перепрошую, ви щось сказали? Що у вас трапилось? Ходімте до автівки й розповідайте.

І вона розказала…

…Малюк усміхався в сні. Катерина, Дінина бабуся, також всміхнулася. Внучка ось-ось повернеться з поліклініки. Богодар, Максимів син, часто «гостював» у їхній квартирі…

…- Добре, Діно, що ти тоді зайшла до храму, – нерідко повторював Максим.

– І добре, що ти там був…

…Коли Діна розповіла Максимові про свої перипетії, щось тенькнуло в його душі. Його покійна дружина, коли дізналася про свій стан, була щасливою, хоча фахівці категорично забороняли їй думати навіть про дитя. Та вона ризикнула своїм життям. А ця дівчина через якогось безвідповідального бовдура хоче… Максим пішов на хитрість.

– Ви не проти мені інколи допомогти? Моя мама буде доглядати Богодара, поки няню знайду. Але деколи її треба буде підмінити.

Діна погодилась. Коли вперше залишилась із маленьким, зрозуміла: вона любить свою майбутню дитину. І таки стане матір’ю!

…Лікарі сказали: буде дівчинка.

– От, і матимемо парочку, – пожартував Максим.

Кохання до них прийшло непомітно. А ще Максим був вдячний Діні за гарне ставлення до сина. Тішився, коли Богодар щасливо усміхався до неї. А діти відчувають добру людину. І він вибрав собі маму.

Вони домовились: Максим запише на себе Дінину донечку. А після того, коли мине рік після втрати його дружини, узаконить свої стосунки з Діною.

– Як ми назвемо маленьку? – запитав у Діни.

– Богдана. Наш син – Божий дар, а доня – Богом дана.

…У цьому ж храмі вони хрестили Богданку. Згодом тут їх повінчали…

…Хто не знає історії їхньої сім’ї, й не здогадується, що діти – зведені брат і сестра. Обоє білявенькі, синьоокі. Їх обох однаково люблять батьки. Колись їм повідають правду. А поки вчать любити братика, який скоро з’явиться на світ. Також Максим навчає шестирічного Богодара допомагати мамі та сестричці.

– Ми ж чоловіки, – каже синові.

…Катерина сиділа на лавці з місцевими «сек’юріті». Чекала своїх.

Під’їхала автівка. Першим вистрибнув Богодар. Подав руку Діні. «Сек’юріті» аж роти порозкривали.

– Ти ба, чужа дитина, а…

– Чому чужа?! – заперечила котрась. – Діна його з пелюшок вибавила.

– І мені руку подай, – серйозно мовила Богданка.

Всі засміялися.

Діна поволі підіймалася сходами на другий поверх. А діти навперебій щось розповідали Катерині.

– Бабусю, ми придумали ім’я для братика, – змовницьки прошепотів Богодар.

– І яке ж?

– Свят.

– Гарне. Але чому Свят?

– Тато каже, що я з Богданкою для нього і мами – свято. А Свят – це справжніше свято. Так, бабусю?

– Не справжніше, моє сонечко, просто тепер в мами і тата буде троє щебетливих свят…

Автор: Ольга ЧОРНА.

Фото ілюстративне.

facebook